Анна Хома - Терези

Навіть два автомобілі – «хюндаї» – його і дружини, могли бути, на думку Максима, соліднішими.

Постоявши перед дверима і помітивши вічко камери, Максим дістав з кишені джинсів свої ключі й підійшов до одного з авто. Підніс ключ до капота. Почекав. За хвилину притис ключа гострим краєм до машини і вмить двері будиночка відчинилися з гучним клацанням.

Хлопець був готовий усе тут роздряпати, і ту його готовність вловив той, хто спостерігав за всім через вічко камери.

– Чого стоїш, заходь.

Певно, йому про все доповів змінний Зорян. Щастить же чуваку на імена…

– А можна? Вельми вдячний.

Шеф стояв на порозі, склавши руки на грудях, і в його погляді нічого хорошого не читалося.

Плювати!

– Ви вже знаєте, що я знаю?!

– Не вимахуйся мені тут, поки що ти мені служиш, а не я тобі.

– А ви всіх працівників за слуг маєте?

– Ти у мене на особливому рахунку, можеш не сумніватися.

– А мою тачку ви теж підставній особі «продали», – Максим показав лапки у повітрі. – Пів-Львова вже знає про цю вашу науку і потішається з мене?

– Будеш так кричати – друга половина довідається. То зайдеш чи ні, бо я двічі не запрошую?

І шеф додав пару нецензурних слів. Для особливо тупих лохів.

– Твоя машина на стоянці біля готелю «Сихів», ключі у Степана. Наш договір надалі чинний, поки ми не викриємо злодія, а не хочеш – я тебе не тримаю. І не переживай так, у курсі справи були тільки Степан, Шумахер і Зорян. А вони не з балакучих.

Олександр сам не розумів, чому він із цим нахабним молодиком, який вважає себе пупом землі і сміє кидати виклик самому шефу, досі розмовляє, чому не вижене під три чорти?!

Може тому, що він твоя єдина надія?..

– Охолов? Ну то забирайся. У мене нема ні бажання, ні часу з тобою теревені розводити. Якщо хтось спитає, я викликав тебе, щоб повідомити, що гроші знайшлися…

Нахабний молодик мовчав, втупивши у нього грізний погляд. І навіть не думав іти!

– І я не вибачатимусь, зрозумів?! – гаркнув Олександр одним з найгрізніших своїх басів. – Щоб за мить духу твого тут не було!

Молодик опустив очі, потупцяв, тоді…

– Будете мені винні, – бовкнув і вийшов з його дому на територію його фірми так, наче то були його дім і його фірма.

Ну нічого, ми ще побачимо хто кого!..

Олександр обережно зачинив двері і довго стояв перед ними в невеселих роздумах.

– Добре працюєш, – похвалив його Володя, чорнявий, повненький, в окулярах, весь час усміхнений, один з тих нормальних змінних, які хоч і тримають усе під контролем, але і розслабитися дозволяють, і про Лешека розповідають спокійно, без метушні. – Я тут згадав: Олексій Лускувець не ладив з Шумахером. З усіма водіями ладив, а з ним ну ніяк. Та Шумахер якийсь далекий родич шефа, тому не ладити з ним небезпечно. Тому тут ніхто тобі правди не скаже, навіть коли щось знає. Подейкують, що ти теж якийсь родич його дружини, отож тобі все сходить з рук…

– Хто таке сказав?

– Та всі кажуть…

Коли Володя пішов на обід, до Максима підійшов Зорян.

– Ти той, не водився б з ним.

– Не зрозумів?

– Ти ще новенький, не знаєш тут усіх розкладів.

– Ну то розкажи мені! – розізлився Максим. Останнім часом він часто злився і через усвідомлення цього злився ще дужче.

– Не можу.

– Ага, вже знаю, мені ніхто нічого не хоче говорити, бо я родич шефової Богдани, так?

Зорян скинув брови і сказав своїм неприємним монотонним голосом:

– Не знаю, не чув…

– А що чув?

– Кажуть, що ти…

– Ну?

– Що ти стукач.

І що ти на це, Лешеку?

Ти стукач, Максе, хіба ні?

Зорян ще трохи постояв біля стелажа з перев’язкою і, не почувши відповіді, пішов. Мабуть, усе зрозумів без слів.

Володя перерахував бинти, глянув на роздруківку і знову перерахував.

Недостача! Добре, що тільки бинтів. Поки що. Страшно подумати, що буде далі.

Руки пообривав би таким злодіям. Красти бинти! Це ж треба додуматися!

Хоча, можливо, хтось із новеньких передав аптекам замість тридцяти штук – триста. Їх же всіх рахувати треба вчити, вони після своїх училищ чи коледжів два плюс два не можуть додати, грамотії!

А цей новенький нічого, справляється. Аби тільки під вплив Зоряна не потрапив, той його як навчить – вовком зиркати на всіх буде.

День Конституції трапився цього року якраз вчасно: три вихідних і три поверхи, які треба прочесати вздовж і впоперек. Якщо потрібно, він змусить їх і під землею рити, знати б де?