Анна Хома - Терези

– Отже, ніхто нічого не підозрює і всім усе вигідно?

– Ну це до часу. Якщо, наприклад, фірмі конче потрібні кошти, а наш менеджер поїхав у відпустку чи ліг у лікарню, телефонують в аптеку-боржницю, а там заявляють: ми весь борг погасили ще минулого місяця. Отоді правда спливає… Але при стабільних поставках і більш-менш безперебійному обороті такі махінації непомітні. А у нас наче стабільність зараз.

– Кажуть, в Америці криза.

– Так то в Америці. Нам до них далеко… Так що там із запискою?

– А що в таких випадках пишуть? У моїй смерті прошу нікого не звинувачувати…

Сьогодні Олександрові наснилося, що його фірма збанкрутувала.

Він пам’ятав те відчуття, коли зателефонували з банку і голосом Ілони повідомили, що «Конвалію» продали на аукціоні, щоб оплатити його борги.

До його дверей вишикувалися черги тих, кому він був щось винен. Серед них – знайомі й незнайомі обличчя, якісь тіні й люди в масках. У розчахнуті ворота вбігають його дівчатка, а за ними йдуть коні, табун коней, ідуть впевнено, наче вони тут господарі, розглядаються по боках, кивають і форкають, коли бачать його посеред фірми із записником у руках.

Він розгортає свій записник, там, де золота закладка, демонструючи всім, що він сплатив за кожним рахунком, ось тут, у записнику, все зазначено… він вдивляється в записник, але, крім закладки, нічого там не бачить…

Олександр ковтнув какао і взяв свій записник до рук.

Нехай про кінну ферму він марив уже давно, побачити коней уві сні – непогано. Банкрутства, напевно, підсвідомо бояться всі власники бізнесів, хоч і заперечують це.

А от записник? Що хотіла його підсвідомість показати цим посланням? Що він нічого путнього там поки що не написав або, навпаки, – пропустив щось дуже важливе?..

Олександр сягнув по ручку і на новій сторінці вивів: Підозрювана № 5: Ілона Вікторівна Давидюк, завідувачка відділу роздрібної торгівлі.

Навіть якщо ти дуже добре працюєш, це не означає, що ти не можеш також і дуже добре красти.

Учора шеф перевів його з посади помічника менеджера на посаду підбиральника на складі. Одна з найнижчих посад в ієрархії фармацевтичної фірми. Після неї у списку йдуть тільки прибиральники і сантехніки…

Перевів і почекав на Максимову реакцію. Антону перед цим наказав піти геть. Недрукованими виразами. На реакцію Антона ніхто з них дивитися не став.

– Ви ж знаєте, що я не брав тих грошей.

– Я знаю, що ти повівся, як баран, і за це повинен платити.

– Я?

– А хто, я?

– Вони продали мою машину.

– Щось я не бачу сліз та істерик. Якби ти не хотів, вони б цього не зробили.

– Я давно хотів, але… Десь гуляють шістдесят тисяч, які ви маєте мені повернути.

– Де?

– Я не знаю.

– Коли будеш знати – тоді і поговоримо. Подумаєш над цим уночі. Знаєш, як добре думається уночі на складі?

– Не знаю.

– За третє «не знаю» я взагалі тебе звільню. Не для того я тебе наймав. Щось іще?

– Більше буду знати завтра в обід.

– Тоді й напишеш. Я тебе не затримую.

Вони наче удвох розв’язували задачку підвищеної складності, і ця задачка наче мала кілька шляхів розв’язку. Але їм був невідомий жоден з них.

– До речі, а що було в його передсмертній записці?

– Нічого цікавого.

– Я б хотів її побачити…

– А я тебе більше не хочу сьогодні бачити.

Олександр дивився на світлину сина і вкотре не міг опанувати своїх емоцій. Так, він не одружився з його матір’ю в свій час, так, був тоді молодий і амбітний. Не до одруження йому було, треба було фірму піднімати на ноги. Але син його мав усе, чого бажав.

Окрім любові…

Та що ви всі знаєте! Коли гаруєш так, як гарував він, любов відкладається до кращих часів!

А тих кращих часів нема і вже не буде…

У пошті з’явився один новий вхідний лист. Клацнувши на нього, Олександр прочитав:

«Ось яка схема збагачення у ваших менеджерів…»

А дочитавши до кінця, набрав першого заступника.

– Зайди. Є робота. На ціто 5 5 Ціто ( лат. ) – негайно. .

Ну що ж, молодику, ти таки пригодився мені…

Розмова вийшла короткою. Перший заступник, з яким вони починали і який, як тепер кажуть, володів частиною акцій його компанії, його партнер, який весь цей час задовольнявся другими ролями, старанно все занотовував. Робив це більше про форма 6 6 Про форма ( лат. ) – заради форми. . На відміну від нього – ввічливий, допитливий, іронічний, навіть коли нічого не уточнював, завжди все розумів і схоплював головне. Андрієнко Сергій. Сірий кардинал фірми «Конвалія».