Джон Гришэм - Джон Ґрішем. Інформатор

В середньому скринька для готівки зі столів для блекджеку збирала за день приблизно 21 тисячу доларів, але у BJ-17 бувало навіть більше. Принц підрахував, що за рік така скринька приносила щонайменше вісім мільйонів доларів, і ці гроші зникали в невідомому напрямку.

Запис із камери спостереження, встановленої над столом, містичним чином зникав кожних три роки — на той випадок, якщо хтось почне цікавитися, хоча ніхто ніколи цього не робив. А кому це цікаво? Вони ж на території племені!

Принц був одним із трьох керівників, які складали готівку в шухляду для вождя. Усі троє були у в’язниці, їм загрожував довгий термін. Коли Гевін почав співпрацювати, решта двоє теж приєдналися. Усі троє стверджували, що не мали вибору й мусили підкоритися. Вони знали, що вождь забирає собі не всі гроші, частина з них іде на хабарі тощо. Але, працюючи в середовищі, де не заведено ставити запитання, вони створювали власні закони і щиро вірили, що їх ніколи не спіймають. Усі троє стверджували, що нічого не знали про Бонна Дюбоса.

Казино було зачинено вже три тижні. Коли дві тисячі людей залишилися без роботи, а дивіденди опинилися під загрозою, таппаккола найняли дорогих адвокатів, які, зрештою, переконали суддю, що діятимуть відповідно до закону. Вони погодилися задіяти в казино професійну команду з менеджменту накращого готелю Лас-Вегаса.

Коли вождь Каппел опинився у в’язниці й перед ним постала перспектива провести там не одне десятиліття, а плем’я зазнало приниження, таппакола почали діяти. Дев’яносто відсотків племені підписали петицію за відставку вождя і призначення нових виборів. Еліас Каппел допустив помилку, так само як і його син Біллі та наближений до них Адам Горн. Два місяці потому новим вождем переважною більшістю голосів було обрано Лімана Грітта. Після призначення він пообіцяв Вілтону Мейсу витягнути його брата з в’язниці.

Адвокати «кузенів» безрезультатно намагалися розморозити трохи їхніх коштів. Вони хотіли найняти поважних юристів, які б знайшли прогалини в законі. Суддя, в свою чергу, був не в захваті від того, що вони витрачатимуть нелегально здобуті гроші на оплату адвокатських послуг. Він рішуче відмовив і натомість призначив досвідчених адвокатів у кримінальних справах.

Як не дивно, підготувати обвинувачення у вбивстві, набагато серйозніше, ніж RICO, виявилося набагато простіше. Клайд Вестбей зник, в суді буде лише п’ять обвинувачених, а не двадцять, як при розгляді RICO. Пола Гелловей вирішила бути суворою на цьому засіданні, і як тільки «кузенам» призначать строк за ґратами або смертний вирок, планувала взятися за засуджених за RICO. Коли всіх злочинців заарештували і помістили до в’язниці, вона та її команда вірили, що справу можна завершити за вісімнадцять місяців. Суд у справі RICO може тривати загалом до двох років.

У квітні 2012 року, через шість місяців після арештів, повірений у справах почав продавати майно. Посилаючись на маловідомий федеральний закон, він організував аукціон, де були представлені дев’ять нових моделей автівок, чотири човни і два літаки. Адвокати «кузенів» протестували, стверджували, що це свавілля, адже формально провина їхніх клієнтів іще не була доведена, тож таке рішення передчасне. Це нікого не здивувало, адже подібні протести лунають від адвокатів захисту ось уже двадцять років. Справедливий чи ні, але закон є закон, тож аукціон зібрав більш як три мільйони доларів. І це був лише початок.

Тиждень потому повірений продав торговий центр більш як за два мільйони доларів із можливістю прийняття боргових зобов’язань. Ліквідація синдикату Дюбоса тривала.

За перебігом подій стежив адвокат, який представляв Верну Хетч. Невдовзі він подав 10-мільйонний позов за спричинення насильницької смерті й сповістив повіреного, що планує подати на відшкодування. Повіреному було байдуже. Це ж не його гроші. Надихнувшись прикладом Верни, Лейсі подала власний позов про заподіяння тілесних ушкоджень.

Відстежити статки Клаудії Макдовер і Філліс Тебен було не так важко, як ганятися за брудними грошима синдикату. Коли ФБРівці отримали всі записи Тебен, вималювалась чітка схема. Під прикриттям офшорних компаній жінки купили віллу на Барбадосі, квартиру в Нью-Джерсі та будинок у Сінгапурі. З цією нерухомістю вчинили, як передбачає закон, виручивши більш як шість мільйонів. Клаудія і Філліс контролювали одинадцять корпоративних банківських рахунків, прихованих по всьому світу, на загальну суму понад 5 мільйонів доларів. За наказом суду і завдяки тиску з боку Державного департаменту банк у Сінгапурі відчинив камеру схову, яка належала цим жінкам. Всередині були діаманти, рубіни, сапфіри, старовинні монети та золоті злитки. Загальна вартість цих скарбів становила 11 мільйонів доларів. Знайдене під таким самим тиском у банку Барбадосу виявилося не менш цінним — близько дев’яти мільйонів. Чотири будинки у «Кролячих перегонах» продали приблизно по мільйону доларів кожен.