Джон Гришэм - Острів Каміно

— Половину, і ні цента більше, — без жодних вагань заявив Пенс.

Це було краще, ніж: сподівався Карлайл, а до того ж йому, як людині з академічних кіл, не хотілося торгуватись із досвідченим керівником страхової компанії. Поглянувши на Фарлі, він розпорядився:

— Підготуйте другу половину.

По той бік вулиці Сен-Сюльпіс, метрів за десять від вхідних дверей книгарні Ґастона Шапеля, розташовувався готель «Пруст», який займав стару чотириповерхову будівлю з тісними номерами і єдиним ліфтом, який ледь уміщував одну дорослу людину з багажем. Брюс, скориставшись підробленим канадським паспортом, зняв за готівку номер на третьому поверсі. У вікні він установив маленьку камеру, спрямовану на вхід у магазин Ґастона. Зображення транслювалося на його айфон, з екрана якого він не зводив очей у номері готелю «Делакруа» на вулиці Сени за рогом. Ноель стежила з номера в готелі «Бонапарт». На ліжку поряд із нею лежали п’ять рукописів, розкладені по різних сумках.

Об 11:00 вона вийшла з номера із сумкою для шопінгу й попросила на стійці реєстрації, щоб покоївки не заходили в її номер, бо там спить її чоловік. Покинувши готель, вона перейшла через дорогу й зупинилася біля вітрини бутика. Брюс пройшов повз і, не зупиняючись, узяв у неї сумку. Ноель повернулася у свій готельний номер, щоб вартувати решту рукописів і стежити за тим, що відбувається у крамниці Ґастона.

Брюс наблизився до фонтану перед церквою Сен-Сюльпіс і якийсь час ходив туди-сюди, намагаючись змішатись із натовпом туристів і збираючись із силами. Наступні кілька годин кардинально змінять його життя. Якщо він потрапить у пастку, то полетить додому в кайданках і надовго сяде у в’язницю. Але якщо все пройде як слід, він стане справжнім багатієм, і знатиме про це лише Ноель. Він пройшов кілька кварталів, увесь час петляючи, ніби бажаючи зайвий раз переконатись, що за ним не стежать. Нарешті настав час для обміну.

Брюс увійшов у книгарню й побачив, що Ґастон розглядає старий атлас, удаючи, ніби зайнятий, але насправді стежачи за вулицею. Відвідувачів не було, а своєму помічникові Ґастон дав вихідний. Вони з Брюсом пройшли в його захаращений кабінет у задній частині магазину. Брюс дістав кедровий ящик і витяг із нього архівний футляр:

— Перший рукопис, «По цей бік раю».

Ґастон обережно торкнувся верхнього аркуша й сказав англійською:

— Ніби порядок.

Брюс вийшов із крамниці і, зачинивши за собою вхідні двері, позирнув в обидва боки вулиці, а тоді якомога невимушеніше покрокував геть. Ноель, що стежила за зображенням із камери на смартфоні у своєму номері в готелі «Пруст», нічого підозрілого не побачила.

Використовуючи мобільний телефон із передплатою, Ґастон набрав даний йому номер банку Credit Suisse у Женеві й повідомив, що відбулася перша поставка. Згідно із вказівкою Брюса, викуп чекав на спеціально відкритому кодованому рахунку в цюрихському банку. Першу частину грошей, як було домовлено, переказали на кодований рахунок у банку AGL у Цюриху, а звідти їх одразу було переведено на інший кодований рахунок у люксембурзькому банку.

Брюс повернувся у свій готельний номер, відкрив ноутбук і отримав електронною поштою підтвердження двох грошових переказів.

Перед Ґастоновою крамницею зупинився чорний «Мерседес», і з нього вийшов Томас Кендрік. Він зайшов усередину й менш ніж за хвилину вийшов уже з рукописом, після чого відразу попрямував до свого офісу, де на нього чекали доктор Джеффрі Браун і ще один бібліотекар із Принстона. Вони відкрили футляр і благоговійно подивилися на свій скарб.

Треба було зберігати терпіння, проте очікування було майже пекельним. Брюс, переодягнувшись, вирушив у довгу прогулянку. У кафе просто неба на Рюдез-Еколь у латинському кварталі йому насилу вдалось увіпхнути в себе салат. За два столики від нього сіла випити кави Ноель. Вони жодного разу не поглянули одне на одного, і невдовзі Брюс пішов, прихопивши дорогою рюкзак, який Ноель поклала на вільний стілець поруч. Кілька хвилин по першій Брюс знов увійшов у Ґастонову крамницю і з подивом побачив, що той розмовляє з клієнтом. Брюс неквапно попрямував до кабінету, де поклав рюкзак на письмовий стіл. Коли Ґастон звільнився, вони разом відкрили другий кедровий ящик і поглянули на другий рукопис із нерозбірливим почерком Фіцджеральда.

— Роман «Прекрасні й приречені», опублікований у 1922 році— це, можливо, його найслабший твір.

— Ніби все гаразд,— промовив Ґастон.