Джон Гришэм - Фірма

— У тебе з’явиться певний цинізм. Наш бізнес працює на тебе. Коли ти навчався на юридичному факультеті, то явно плекав шляхетні ідеї про те, яким повинен бути юрист. Поборник прав людини, захисник Конституції, охоронець знедолених, адвокат, який захищає інтереси свого клієнта. А тоді після шести місяців практики ти починаєш розуміти, що ми — просто найманці, не більше. Ми красномовці, виставлені на продаж, доступні в продажу для найзаможніших ділків, доступні будь-кому — і злодію, і підлоті, всім, хто здатен оплатити твої скажені гонорари. І тебе вже ніщо не шокує. Вважається, що юриспруденція — достойна професія, та тобі траплятиметься сила безчесних законників, і ти навіть захочеш все покинути і знайти чесну роботу. Так, Мітчу, станеш цинічним. Це й справді сумно.

— Не варто було таке мені казати на початку кар’єри.

— Але за це тобі й платитимуть. Ти уявлення не маєш, як багато брудної роботи зможеш виконати заради двохсот тисяч доларів на рік.

— Брудну роботу? Ти говориш так, що стає страшно.

— Мені шкода. Та не все так погано. Мої погляди на життя змінилися з минулого четверга.

— Може, оглянеш будинок? Він прекрасний.

— Давай іншим разом. Просто ще побалакаймо.

О п’ятій ранку на новому столику коло ліжка задзеленчав будильник, та Мітч одразу його змусив замовкнути. Він пробрався крізь темні кімнати до чорного ходу: там під дверима вже чекав Херсі. Він випустив пса на двір, а сам подався в душ. За двадцять хвилин підійшов до ліжка, поцілував дружину — Еббі й далі спала.

Порожніми вулицями до роботи дістався за десять хвилин. Він вже вирішив, що починатиме робочий день о пів на шосту. Якщо виявиться, що хтось прийде ще раніше за нього, то він на своє робоче місце прибуде о п’ятій, а то й о пів на п’яту, чи як там, аби лиш приходити першим. Сон — то дурниця. Сьогодні на роботі у «Бендіні, Ламберт і Лок» він буде першим із юристів, і так триватиме завжди, поки він не стане партнером фірми. Якщо інші, щоб стати партнерами, трудилися десять років, то він це зможе зробити за сім. Він стане наймолодшим партнером в історії фірми.

Стоянка фірми була огороджена цепами, прикутими до стовпців, на воротах була охорона. Місце для автомобіля Мітча було позначено на асфальті: між двома жовтими смугами фарбою виведене його ім’я. Він пригальмував біля воріт, зачекав, коли його пропустять. Охоронець в уніформі вигулькнув у пітьмі й підійшов до дверцят автомобіля. Мітч опустив скло й простягнув йому пластикову картку зі своєю світлиною.

— Ви, напевне, новенький, — віддаючи назад картку сказав той.

— Так. Мітч Мак-Дір.

— Та я вмію читати. І по машині міг здогадатися.

— А вас як звати?

— Датч Гендрікс. Тридцять три роки у Поліційному управлінні Мемфіса.

— Радий знайомству, Датчу.

— Так, я теж радий. Ви рання пташка, чи не так?

Мітч усміхнувся, забрав свій пропуск.

— Та ні. Я думав, що всі вже будуть на місці.

Датчу вдалося зобразити усмішку.

— Ви перший. Скоро з’явиться містер Лок.

Ворота розчинилися, й охоронець дав знак, що можна заїжджати на стоянку. Мітч знайшов записане на асфальті власне прізвище і сам загнав свій чистесенький «БМВ» на місце в правому ряду від будівлі. Підхопивши із заднього сидіння кейс винного кольору зі шкіри вугра — зовсім порожній — він акуратно зачинив дверцята. Коло заднього входу вже чекав охоронець, новий. Мітч назвався і дивився, як той відчиняв двері. Кинув погляд на годинник: п’ята тридцять. Трохи відлягло від серця: отже, пів на шосту — це досить рано, щоб приходити на роботу найпершим. Решта ще сплять.

У кабінеті Мітч клацнув вимикачем і поставив кейс на столик, який тут поставили тимчасово. Далі він рушив до кімнати з кавовим автоматом, по дорозі вмикаючи світло. Сам агрегат був для промислового вжитку й розміру, з купою важелів, підігрівачів, ємностей і без жодної зрозумілої інструкції щодо того, як ним користуватися. Якусь хвилину він роздивлявся апарат, тоді висипав на фільтр вміст пакуночка з кавою. Через якийсь отвір улив води, а потім Мітч усміхнувся, коли окріп полився у каву.

В одному з кутків кабінету стояли три ящики, наповнені книжками, папками, блокнотами й зошитами, які в нього накопичилися за роки навчання. Він поставив на стіл перший ящик і став виймати з нього все, що там було. Необхідне сортував і складав на столі акуратними купками.

Випивши дві чашки кави, в третьому ящику він нарешті виявив матеріали з адвокатури для підготовки до екзамену. Він підвівся, підійшов до вікна, повернув жалюзі. Надворі все ще було темно. Він не помітив, як у дверях з’явилася чоловіча фігура.