Джон Гришэм - Фірма

Мітч перегортав сторінки.

— Скільки годин на день ви мені даєте на цю справу?

— Якнайбільше по можливості. Знаю, твій іспит важливий, але не менш важливий і Сонні Кеппс. За минулий рік він виплатив фірмі гонорарів майже на півмільйона доларів.

— Я все зроблю.

— Обов’язково. Твоя ставка на сьогодні — сто доларів за годину. Ніна з підрахунком часу тобі допоможе. І пам’ятай: не можна ігнорувати облік роботи.

— Хіба ж можна забути?

Олівер Ламберт і Натан Лок стояли на п’ятому поверсі перед металевими дверима й дивилися у верхню камеру. Замок гучно клацнув — двері відчинилися. Їм кивнув охоронець. Девашер сидів у себе й чекав.

— Доброго ранку, Оллі, — привітався спокійно з одним партнером, проігнорувавши другого.

— Які новини? — не дивлячись в його бік, кинув Лок.

— Звідки?

— З Чикаго.

— Зараз вони там щось дуже неспокійні. Нате, і хай що б ти там думав, вони не люблять бруднити своїх рук. Та й, по правді, вони навіть не розуміють, навіщо їм це робити.

— Тобто?

— Вони ставлять певні незручні запитання. До прикладу, чому це ми не можемо приструнчити наших людей.

— А ти що на це відповідаєш?

— Що все гаразд. Все чудово. Фірма великого Бендіні велична. Де протікало — все підрихтували. Бізнес процвітає. Ніяких проблем.

— Багато встигли нашкодити? — поцікавився Олівер Ламберт.

— Ще не зрозуміло. Точно ми ніколи не дізнаємося, та я не думаю, що вони з кимось поділилися інформацією. З надійного джерела нам відомо, що агенти ФБР були тільки в дорозі до острова, коли сталася аварія, а тому ми думаємо, що вони лишень збиралися про щось розповісти на тій зустрічі.

— Як ви про це дізналися? — запитав Лок.

— Та ну, годі, Нате. У нас є свої люди. А ще в нас є люди на острові. Ти ж знаєш, ми вміємо працювати.

— Очевидно, що так.

— Наробили шуму?

— Та ні. Ні. Все зроблено професійно.

— А як до них потрапив місцевий?

— Довелося постаратися, щоб все виглядало природно, Оллі.

— А що тамтешня влада?

— Яка ж там влада? Оллі, то малесенький мирний острівець. Минулого року у них і вбивство було, і троє людей випадково потонули.

— А як агенти ФБР? — запитав Лок.

— Не знаю.

— Я ж думав, у тебе є джерело інформації.

— Є, але ми його ніяк не знайдемо — відучора не було від нього звістки. Наші й досі на острові, там нічого підозрілого не помітили.

— Скільки ви ще там пробудете?

— Пару тижнів.

— А якщо там ФБР з’явиться? — спитав Лок.

— Ми ведемо ретельне стеження. І їх одразу вичислять, коли вони сходитимуть з літака. Прослідкують до готелю. Ми можемо поставити жучки на телефони. Ми знатимемо, що вони їстимуть на сніданок і про що говоритимуть, до кожного з них приставимо по троє наших і знатимемо навіть, коли вони ходитимуть до нужника. Нічого вони там не відкопають, Нате. Я ж сказав, роботу виконали чисто й дуже професійно. Свідків немає. Тож розслабся.

— Мені від цього стає зле, Девашере, — сказав Ламберт.

— Ти що, Оллі, думаєш, мені це до вподоби? А що ж нам було робити, скажи? Сидіти, склавши руки і чекати, щоб вони все розповіли? Досить, Оллі, всі ми люди. Я цього не хотів, а Лазаров наказав: зроби це. Хочеш посперечатися з Лазаровим? Давай, уперед. Тоді теж твоє тіло знайдуть. А ці друзяки надумали собі недобре. Сиділи б собі тихо, каталися б на своїх гарненьких машинках і гралися би у поважних законників. Ні, їм заманулося бути святенниками.

Натан Лок запалив сигарету, видув у бік Девашера густий клубок диму. Поки дим не розсіявся, трійця сиділа мовчки. Девашер поглянув у Чорні Очиці. Та нічого не сказав.

Олівер Ламберт встав і втупився у стіну коло дверей. Тоді запитав:

— Навіщо ти хотів зустрітися?

— З Чикаго передали, щоб ми почали прослуховувати всі домашні телефони працівників.

— Я ж казав, — мовив до Лока Ламберт.

— Це не моя ідея, а от вони наполягають. Занервували там, хочуть перестрахуватися. За це не варто звинувачувати.

— Тобі не здається, що вони вже занадто далеко зайшли? — поцікавився Ламберт.

— Та певне. Це ж безглуздя. Але в Чикаго так не вважають.

— І коли ж? — запитав Лок.

— Десь із наступного тижня. На це піде кілька днів.

— Що, всіх?

— Так. Усіх не партнерів. Так самі сказали.

— І Мак-Діра?

— Так, навіть Мак-Діра. Я так собі думаю, що Тарранс знову намагатиметься, і цього разу візьметься за нас ізнизу.

— Я вже вранці з ним зустрівся, — сказав Лок. — Він з’явився раніше за мене.

— О п’ятій тридцять дві, — додав Девашер.