Джон Гришэм - Фірма

— Еббі.

— Яку ви полюбляєте каву?

— Чорну, та я сам її готую.

— Мені не важко зробити для вас каву. Це ж теж частина роботи.

— Я сам готую каву.

— Це обов’язок усіх секретарок.

— Якщо коли-небудь торкнетеся моєї кави, я прослідкую за тим, щоб вас відправили до поштового відділу лизати марки.

— У нас цим займається автомат. А на Волл-стріт що, марки лижуть?

— Це я образно висловився.

— Гаразд. Ім’я вашої дружини я запам’ятала, питання з кавою ми обговорили, тож я готова починати роботу.

— Вранці. Приходьте о восьмій тридцять.

— Так, бос.

Вона вийшла, а Мітч усміхнувся. Він зауважив її норов. Що ж, із такою не нудьгуватиме.

Далі завітав до нього Ламар. Він уже й так спізнювався на зустріч із Натаном Локом, та не втримався і вирішив перевідати друга. Мітч був радий, що їх кабінети поруч. Ще раз перепросив за невдалу вечерю у четвер. І так, він погодився з Кей і з дітьми о сьомій приїхати в гості й роздивитися новий будинок і меблі.

П’ятирічний Хантер Квін і його семирічна сестричка Холлі чемно сиділи за новісіньким обіднім столом і поїдали спагеті, були чемні і не звертали уваги на розмови дорослих. Еббі поглядала на двійко діток і в мріях вже бачила власних малят. Мітч помилувався дітками, та далі думка не сягала. Все переживав події сьогоднішнього дня.

Жінки швидко повечеряли і подалися розглядати меблі та вирішувати, як краще їх буде розмістити. Діти разом із Херсі пішли надвір, до садка.

— Я дуже здивувався, коли вони тобі дали Толлара, — сказав Ламар, витираючи рота.

— Чому?

— Здається, він ніколи раніше не був прикріплений до співробітника.

— Якісь є тому причини?

— Та ні. Він хороший мужик, але не командний гравець. Одинак, так би мовити. Працювати любить сам. І з дружиною має якісь проблеми, подейкують, що живуть окремо. Та він все тримає в собі.

Мітч відсунув тарілку, сьорбнув льодяного чаю.

— А юрист він хороший?

— Так, він чудовий спеціаліст. Всі вони професійні юристи, якщо вже стали партнерами. Більшість його клієнтів — багатії, які не проти приховати свої мільйони від податків. Він засновує компанії з обмеженою відповідальністю. Часом робить досить ризиковані ходи, та всі знають, що він іде на ризик і бореться проти Національного податкового управління. Більшість клієнтів готові на серйозний ризик. Щоб обійти податкові закони, доведеться поламати голову, попорпатися в документах, та буде цікаво.

— Пів обіду він мені пояснював, як вести облік.

— Це для нас важливо. На нас постійно тиснуть за зростання рахунків. А ми на продаж маємо лише наш час. Щойно ти здаси екзамен, твої рахунки щотижня переглядатимуть Толлар і Ройс Мак-Найт. Всі дані вносяться в комп’ютер, вони вираховують твою продуктивність до останнього цента. У перші шість місяців тридцять-сорок годин на тиждень повинні приносити прибуток. Згодом — п’ятдесят годин на тиждень. А щоб тебе взяли у партнери, ти вже маєш покривати своїми рахунками не менше шістдесяти годин на тиждень. І не один рік. В жодного з партнерів нема доходу меншого за цю цифру, і у більшості вони з максимальними ставками.

— Так, це багато.

— Так здається лишень на перший погляд. Враження оманливе. Більшість чудових юристів можуть працювати в день по вісім-дев’ять годин, а у звіті зазначати дванадцять. Це називається підкладка. Не зовсім чесно щодо клієнта, але так роблять усі. На підкладках виросли всі крупні фірми. В цьому й полягає гра.

— Звучить неетично.

— Ну а коли адвокати виловлюють постраждалих в аваріях безпосередньо в лікарнях? Неетично юристу, підозрюючи, що гроші брудні, все одно брати готівку у наркоділків і їх захищати. Багато неетичного довкола. А як тобі лікар у поліклініці, який приймає по сотні пацієнтів щодня? А той хірург, котрий робить непотрібну операцію? Деякі з найбільш неетичних людей, яких я зустрічав, — мої клієнти. Неважко підтасувати щось, коли твій клієнт — мультимільйонер, який обманює уряд і ще й намагається це зробити легально. Всі ми це робимо.

— І у вас цьому навчають?

— Ні. Ти сам цьому навчишся. Як починатимеш, то прірва часу піде вхолосту, на довгі дурні години, та вічно вони не триватимуть. Тоді вже виробиш навички. Можеш мені повірити, Мітчу, з нами рік пропрацюєш і вже знатимеш, як за десять годин роботи вносити графік удвічі більший. Це, так би мовити, шосте чуття, воно приходить до юриста з досвідом.

— Чому я ще навчуся?

Ламар проторохкотів кубиками льоду в склянці, замислившись.