Джон Гришэм - Фірма

— За тобою не стежать, коли ти з’являєшся на роботі, коли йдеш додому — маєш просто трудитися.

Мітч усе зрозумів. Шістнадцять годин працювати — для нього це в новину.

Ейвері зробив комплімент: у Мітча новий костюм. Неписаний дрес-код існував, і Мітч все правильно зрозумів. Ейвері має свого кравця у південній частині міста, старого корейця, й пізніше, коли Мітч вже собі зможе дозволити шити на замовлення, він його порекомендує. Півтори тисячі за костюм. А Мітч відповів, що варто рік-другий зачекати.

Їхню розмову урвав адвокат якоїсь фірми, звернувшись до Ейвері. Виказав співчуття, розпитав про родину. Виявилося, минулого року вони з Ходжем працювали над однією справою; а тепер йому важко повірити в те, що сталося. Ейвері познайомив його з Мітчем, як виявилося, той також був на похороні. Вони з Мітчем все чекали, коли ж адвокат відійде собі, та той все балакав і балакав про те, як йому шкода. Він хотів дізнатися про деталі — це було очевидно. Ейвері нічого не розповідав, тож новий Мітчів знайомець нарешті пішов.

До другої дня знать міста вже втратила запал, народу поменшало. Ейвері розплатився чеком, потім метрдотель провів їх до виходу. Позаду автомобіля стояв водій і терпляче чекав. Мітч пробрався на заднє сидіння й розвалився на м’яких шкіряних подушках. За вікнами пролітали споруди міста, автомобілі, пішоходи. Він раптом зловив себе на думці: чи багатьом із них доводилося посидіти в лімузині чи на території клубу «Мангеттен»? А скільком із них за десять років вдасться розбагатіти? Він усміхнувся, почувався просто чудово. Гарвард тепер далеко, до нього мільйони миль! І більше ніяких студентських боргів! А Кентуккі взагалі залишився в іншому світі. Минуле можна забути. Він щойно прибув.

Дизайнер-декоратор вже на нього чекала. Ейвері вибачився і попросив Мітча вже за годину прийти в його кабінет і братися за справи. Жінка принесла з собою альбоми зі світлинами офісних меблів і зразками. Він запитав, що вона пропонує зробити в кабінеті, вислухав з зацікавленим виглядом, на який тільки був здатний, а тоді пояснив, що покладається на її смак і нехай вона сама займається оформленням офісу. Їй сподобався солідний письмовий стіл без шухляд із вишневого дерева, легкі крісла зі шкіряними сидіннями кольору вина і дорогий східний килим. Мітч сказав, що все має казковий вигляд.

Вона пішла собі, а Мітч зручно вмостився за старим письмовим столом, який був у чудовому стані й цілком його влаштовував. Однак був у вжитку, а тому не міг вважатися достойним для перебування у кабінеті нового юриста фірми «Бендіні, Ламберт і Лок». Вікна кабінету виходили на північ і з них видно було вікна другого поверху сусідньої старої будівлі. Не надто мальовничий краєвид. Як витягнеш шию, все ж помітиш зліва окрайчик річки. На гіпсокартонових стінах не було нічого. Здається, вона вибрала кілька картин? Він визначив: стіна, під якою стояло тепер крісло, буде Стіною його Его: він розвісить у рамочках свої дипломи, відзнаки й таке інше. Як на співробітника, приміщення кабінету було величеньким, значно більшим, ніж ті закапелки, де починали працювати новачки у Нью-Йорку й Чикаго. Згодиться на пару років. А тоді він перебереться до іншого кабінету, з кращим краєвидом за вікном. А тоді черга за кутовим, «кабінетом влади».

У двері постукали, ввійшла секретарка, відрекомендувалася: міс Ніна Хафф. Це була повна жінка сорока п’яти років, з першого погляду було зрозуміло, чому вона й досі незаміжня. Їй не було на кого витрачати гроші — лише на себе, на одяг, косметику, та все марно. Мітч подивувався, чому вона не найме собі тренера-консультанта з фітнесу. Вона з порога пояснила, що у фірмі працює вже вісім з половиною років і знає все, що повинна знати про те, як тут ведуться справи.

Які би питання у нього не виникли — він може звертатися до неї. Мітч за все їй подякував. Міс Хафф сказала, що останнім часом займалася друкуванням, і тепер рада можливості повернутися до секретарської роботи. Він покивав головою, неначе все розумів. Ще запитала, чи вміє він користуватися диктофоном. Він відповів, що вміє. Минулого року він стажувався у Нью-Йорку на Волл-стріт в офісі, де було триста працівників, обладнаному найкращими технічними новинками. Та якщо в нього виникнуть питання чи проблеми, він пообіцяв, що неодмінно звертатиметься до неї.

— А як звуть вашу дружину? — запитала секретарка.

— А що, для вас це важливо? — поцікавився він.

— А коли вона до вас подзвонить, мені ж треба називати її на ім’я, щоб розмовляти з нею чемно й по-дружньому.