Александр Медведев - Клуб зразкових чоловіків

— У вас проти мене нічого немає і бути не може, — не витримав Гроховський. — У мене, зрештою, є алібі.

— Дуже цікаво, — з убивчою іронією сказав Туполєв. — Яке?

— Весь вечір понеділка, від шостої години, я провів удома. Це може підтвердити моя мати.

— Якого понеділка?

— Цього понеділка.

— Ви називали підозрюваному день убивства? — звернувся Туполєв до Валерія.

— Ні, — зловтішно посміхнувся той.

— От як цікаво виходить, пане Гроховський, — Туполєв уперше за всю розмову пильно подивився на референта Коржа. — Ви не знаєте Роговцева, але чомусь вам відомо, коли його вбили. Мій товариш вам цього не говорив, я вам цього теж не говорив. Відкіля ж ви знаєте день убивства?

— Із кримінальної хроніки, — випалив Гроховський.

— Якої кримінальної хроніки? Назва телепередачі, газети.

— Не пам’ятаю. Випадково трапилася вранці на очі.

— Брешете, — переконано сказав Туполєв. — Інформація про убивство Роговцева не могла потрапити ні в яку хроніку, тому що не передавалася в прес-центр МВС. Це по-перше, і годі про це. По-друге, мати, як близька родичка, не може вважатися гарантом вашого алібі. І, нарешті, по-третє. Вас затримано на сімдесят дві години.

— Викликайте спецтранспорт, — кинув Туполєв Валерію.

— Ну ти даєш, Володю, — сказав Полур’янов, коли вони нарешті залишили офіс. — Який прокурор, яка санкція? Через три дні тобі доведеться вибачитися перед цим пацаном і відпустити його на всі чотири вітри.

— Нічого. Треба буде — вибачуся, — пробурчав Туполєв.

— A-а, розумію. Корж розповів тобі щось цікаве, так?

— Нічого він мені не розповів. Він заперечував навіть факт того, що пропонував Рикову угоду стосовно земель на Алтаї, про що знає половина редакції «Української жінки».

— Ну ти сильний! — іронічно вигукнув Валерій. — При нулі доказів вирішив учепитися в «Сибірське хутро» мертвою хваткою.

— Заперечення очевидного — для нас уже доказ. Особливо у випадку з Гроховським. Ну от що. Йди дзвони мадам Гроховській, перевіряй його алібі. Заразом скажи, щоб терміново знайшла своєму сину адвоката. А я пішов до експертів.

— Давайте без зайвих слів перейдемо до справи, — запропонувала Маргарита, коли всі розсілися навколо столу. — Спочатку нехай говорить Коля.

Астахов поклав на стіл дипломат із цифровим замком і, витягаючи з нього різнобарвні папки з прозорого пластику, почав:

— Скажу відразу, шановний пане Нержин, що в інтересах Клубу зразкових чоловіків я дію вже більше року і, сподіваюся, досить плідно. Зокрема, коли трагічно загинув ваш двоюрідний брат Юрій, Іра попросила мене зібрати всю доступну комерційну інформацію про конкурентів «Золотого кореня» і «Української жінки». Наскільки мені відомо, особливий інтерес становить для нас фірма «Сибірське хутро». Ось документація про рух грошей по її банківських рахунках. У шести примірниках.

Астахов указав на різнобарвні папки.

— Прошу вас, пані та добродії.

«Доведеться читати», — зітхнув Нержин.

Крім Коржа, у фірмі офіційно працювали ще вісім чоловік: бухгалтер, касир, два охоронці, секретар-референт, два експедитори й експерт-хутровик.

У «Сибірського хутра» було багато партнерів. Кілька розплідників за Уралом, відкіля фірма одержувала хутра, пошивний цех, у Москві та Петербурзі дочірні фірми-дистрибутори, що займалися роздрібною реалізацією товару.

Інші юридичні особи, що були задіяні в русі грошей «Сибірського хутра», належали в основному до сфери послуг, і їх було дуже багато. Кілька сотень. Нержин у знемозі прикрив очі, жахнувшись великій кількості інформації, що обрушилася на нього із середини другої сторінки звіту.

Першими двома десятками «інших партнерів» були державні організації, на рахунки яких від «Сибірського хутра» надходили комунальні та податкові платежі. Цих Нержин відразу проминув. Далі випливали проплати за оренду, ремонт і облаштування приміщень…

— Дуже дивно, — сказала Маргарита. — Корж наймав найдорожчих штукатурів у світі. Ніхто не помітив? — запитала вона, обводячи переможним поглядом обличчя своїх гостей.

— Отже, добродії, зверніть увагу на одинадцять інвалютних проплат на рахунок ізраїльської будівельної фірми «Кетер».

Нержин ці дані знайшов майже відразу. Першу проплату було здійснено півтора року тому, останню — у травні.

— Завважте, що загалом Корж перевів в Ізраїль понад один мільйон дев’ятсот тисяч доларів. Чи не забагато за ремонт і опоряджувальні роботи?