Александр Медведев - Клуб зразкових чоловіків

Плющ жбурнув на стіл валізку і відкрив її. Льова обімлів. Валізка була заповнена пачками стодоларових купюр. Він швидко прикинув, що «зелені» перед ним десь на півтора мільйона. У Кийка були всі резони зважитися на убивство Банкіра…

— Тримай, — Плющ простягнув п’ять пачок. — Це твої по поняттях. Сорок штук тобі був винен Кийок, десять — за роботу.

Льова абияк запхав гроші в кишені штанів.

Плющ діловито захлопнув валізку, підскочив до вікна і, підкинувши «Унімаг», почав зосереджено садити у свою машину. Він явно мітив у бензобак і, перш ніж Льова встиг запитати, на чому ж вони тепер виїдуть, чудовий «Рено» вибухнув, розхлюпуючи по дворі вогонь і клуби чорного диму.

— Ворота заблоковано. На машині все одно не вирватися, — пояснив Плющ. — А тепер тікаймо.

Він схопив валізку і кинувся до вікна в причілку.

— До чого такі складності? — здивувався Льова.

— По-твоєму, там вишка просто так стоїть? — пробурчав Плющ, протискуючись у вузьке вікно, з якого попередньо дуже обережно вибив скло. — Ну, пішов! — Він легенько пхнув Льову в спину і, висунувшись, пустив коротку чергу убік вишки.

Льова, проклинаючи свою долю, кинувся зиґзаґами по подвір’ю.

Затріщав автомат. Під ногами зметнулися фонтанчики надщербленого асфальту. Але він устиг добігти до воріт. Коли був уже в «мертвій зоні» автоматника, йому назустріч вилетів Таргун із пістолетом.

До кінця свого життя, у в’язниці Келе га-Шарон, Льова, прокручуючи в пам’яті той кривавий світанок, так і не міг зрозуміти, чого Таргун промахнувся. Може, з якихось своїх міркувань хотів узяти живим і мітив йому в праву руку. А може, Бен-Ілія в ту мить незримо був присутній поруч і відвів кулю вбік. Хоча Льова був упевнений, що негідний такої милості.

Наступної миті куля з Льовиного карабіна відкинула Таргуна до брами.

Льова втиснувся у ворота поруч із затихлим Таргуном і крикнув Плющу, схованому за щільними клубами диму:

— Давай до мене!

Плющ запекло рвонувся на голос, але тут різкий порив вітру розірвав димну завісу, й автоматник акуратно уклав його на поточений кулями асфальт.

До валізки було метрів вісім. Але Льова знав, що не слід спокушати долю. Утретє за день йому не поталанить.

Він кинув на гроші прощальний погляд і пробрався в будку Таргуна. Обережно виглянув на вулицю. Ну що ж, просуваючись увесь час уздовж муру, він жодного разу не вийде з «мертвої зони».

А там — якихось двадцять метрів до глибокої канави, по якій можна доповзти досить далеко. Далі — буде видно…

Жінка і Руслан снідали яєчнею з беконом.

Руслан був, як завше, бадьорий і повний сил. Жінка теж перебувала в доброму гуморі. Нарешті в неї визрів план роботи з клієнтом.

— Послухай, Русланчику, — почала вона, — у тебе все так добре виходить! Допоможи мені взнати одну річ по телефону.

— Про що мова? Допоможу, звичайно! Тим більше по телефону! Це ж як два пальці об асфальт! — у голосі Руслана пролунали теплі, хазяйські інтонації.

Жінка мило усміхнулася.

— Тоді подзвони на цей номер і запитай так суворо, чому ще не доставлено замовлення за адресою: Підмогильного дванадцять, квартира шість.

— Так це ж адреса нашого клієнта! — мало не поперхнувся Руслан.

— От-от. Це частина мого плану, — жінка простягнула йому блокнот, на сторінці якого чорним маркером було записано номер телефону.

Руслан потягнувся за мобільником.

— А кому я хоч дзвоню? Не в мусарню, бува?

— Ні. У фірму «Серпент-сервіс». Вони торгують екзотичними зміями. Учора я бачила їхній каталог, по якому клієнт щось замовляв.

— А на фіга тобі знати, доставили вони чи ні?

— Якщо вони відкажуть: «Вибачте, але ви помиляєтеся, ми вже доставили», — виходить, буду думати далі. А от якщо почуєш: «Ми доставимо замовлення сьогодні о 18–00», — розмова буде зовсім інакша.

Руслан насупив брови, намагаючись зрозуміти суть задуму. Але вирішив обійтися без подальших розпитів.

Він уже був готовий набрати номер, як знову зупинився.

— А як я їм відрекомендуюся в разі чого?

— Скажи, що ти референт. А краще — нічого не говори.

— І правда — не пішли б вони до дупи з такими запитаннями, — Руслан прикурив і став чекати, поки у фірмі «Серпент-Сервіс» візьмуть трубку.

Була рівно дев’ята ранку.

— Ну що?

— Ти знаєш, вони щось пояснювали про якісь залози, але загальний зміст такий, що ні. Ще не доставили.

— Отже, замовлення все-таки було! — зраділа жінка. — І коли вони його виконають?