Александр Медведев - Клуб зразкових чоловіків

— Рикова? — поцікавився Туполєв про усякий випадок.

— Так, Рикова. Останні три роки я рідко бачив Аліка, здебільшого випадково, а про Максима тільки чув. Я знаю, що Максим, як і раніше, мав зв’язок із Хайдаровим і так само вживав наркотики. Причому з легких, якими він бавився в «М’юзикленді», переключився на «бронебійні». Тут зіграло свою роль і те, що в Максима стало краще з грошима. Наскільки я знаю, Хайдаров його ніколи не утримував, хоча в останні роки цілком міг собі це дозволити. Голик казав мені якось, що Максюша, так ми його називали, теж пішов з бару і подався в шоу-бізнес. Він грав на клавішних під час студійних записів усяких безголосих зірок. Знаєте, Макс був людиною великого таланту і великої фантазії. Так що для Голика він був вигідним клієнтом.

— Ви хочете сказати, що Голик продавав йому наркотики?

— Саме це я і хочу сказати. Звичайно, не один Голик. Він узагалі не був дилером. Так, балувався, постачав знайомим. З цим пов’язана одна історія, що може бути вам цікава. Цього разу я бачив усе на власні очі.

Якось в один із моїх останніх візитів на квартиру до Голика туди з’явився розлютований Хайдаров. Річ у тім, що Хайдаров сам наркотиків не вживав і намагався віднадити від них Максюшу. Іноді йому це навіть удавалося. Правда, ненадовго. Наскільки я зрозумів, Хайдаров якось довідався, що Голик постачає Максима героїном. Таким знавіснілим я не бачив Аліка ніколи. Він погрожував Голику, що негайно візьме Максима під руку і поїде з ним у найближчий відділок. Там Максим зізнається у своїй згубній пристрасті, відтак піде на примусове лікування. А Голика візьмуть за розповсюдження наркотиків. Ми намагалися вгамувати Аліка, та де там… Він кричав, тупотів ногами і не хотів нічого слухати. Голик заприсягся, що відтепер Максим нічого не одержить, ні за які гроші. І я поручився за нього. Хайдаров пішов, ляснувши дверима. Потім якось я його бачив на вулиці, але він був при виконанні. Ми не розмовляли, тільки обмінялися вітаннями.

— Як давно це було? — запитав Туполєв.

— Скандал — місяці чотири тому. А бачив? Буде десь із місяць. Та й чомусь мені здається, що з Голиком він більше не спілкувався.

— Скажіть, ви допускаєте, що Голик може бути убивцею Максима й Аліка?

Кривуля закусив губу і надовго замовк. Потім, як видно, добре все зваживши, відповів:

— Спочатку я хотів сказати «ні». Але чи дорогого варта моя думка, якщо я шість років довірчо спілкувався з людиною, котра мене зрадила і заклала мусо… вашому відомству?

— Скажіть, Петре Левовичу, якби вам потрібно було знайти Голика, з чого б ви почали?

— Отже, ховається… Ховатися він уміє… Ну, попитайте Матвія, м-м-м… Фисуненка. Це його колишній тренер. Голик його дуже шанує. Але цього Фисуненка голими руками не візьмеш, йому майже сімдесят, знаєте, людина старого ґатунку. До речі, спробуйте пройтися по басейнах. Голиков, знаєте, фанат плавання. Бувало, погуляємо добряче, на ранок світ немилий… Але тільки я із зеленою пикою після таких пиятик лікувався «Алька-зельцером», а от Голик уранці підривався і — в басейн.

Туполєв заплющив очі. Тригодинна розмова з Кривулею його виснажила. Але блокнот був повний фактів, важливість яких не можна було переоцінити.

Коли у двері подзвонили, Туполєв приречено зітхнув. На те, що це сусід прийшов позичити викрутку, він не сподівався. І справді. Вечірнім гостем виявився Валерій.

— Здоров, — без особливої привітності кивнув Володимир. — Яким вітром?

— Ти будеш сміятися, але в нас ще один труп, — похмуро сказав Валерій.

— У кого це «у нас»? — підозріливо спитав Туполєв. — У справі Гуняковського-Хайдарова?

— От-от.

— Добре, розповідай. Тільки не галасуй. Мати вже спить.

— Убитий — Юрій Васильович Роговцев, 1970 року народження. Про його вбивство повідомив такий собі Геннадій Анатолійович Шкворников, 1971 року народження. Він заявляє, що сьогодні о пів на восьму в нього була призначена зустріч з Роговцевим, його компаньйоном по фірмі «Юрген». До речі, завваж: «Юрген» — це «Юра» і «Гена». Яка фантазія?

— Така собі, — буркнув Володимир. — Зараз із імен співавторів навіть літературні псевдоніми ліплять.

— Так от, Роговцев на зустріч не прийшов, хоча вона, за словами Шкворникова, була дуже важливою. Гена і клієнти чекали його сорок хвилин. Він кілька разів дзвонив Роговцеву додому, але там ніхто не відповідав. Коли розгнівані клієнти поїхали, він одразу метнувся до Роговцева додому. У нього був свій ключ. До речі, це свідчить про те, що Роговцев йому цілком довіряв.