Джон Гришэм - Бар Когут

— А чому ти нам не сказала?

— Бо він зненавидів би мене. Ґорді переконував себе, що він справжній мужик і якось прорветься. І, якщо озирнутись назад, він був у нормі. Але перепади настрою ставали дедалі різкішими, особливо, коли він почав пити.

— Треба було нам розповісти, — наполягав Марк.

— Я не знала, що й робити. Раніше я ніколи з таким не стикалась.

— Пошуки винуватців зараз недоцільні, — сказав Тодд Марку.

— Вибачте.

— Уже майже восьма година, — зауважив Тодд, зиркнувши на екран телефона. — І ніяких звісток від Ґорді. Опівдні я, мабуть, піду до бару й відпрацюю зміну. А ви що робитимете?

— Мені на десять, — відповіла Зола. — На кілька годин. Вона тимчасово працювала в невеличкій бухгалтерській компанії.

— Ну, — сказав Марк, — я повернувся з дому завчасно, плануючи розпочати підготовку до адвокатського іспиту, але насправді мені не дуже кортить цим займатися. Мабуть, я краще піду до «Несе Скелтон» і весь день буду підлещуватися до майбутнього начальства, намагаючись справити враження потрібного і доречного. Звісно, задарма. Напевне, їм потрібна допомога в копіювальній.

— Бачу, любиш ти право, — зіронізував Тодд.— А я вдосконалююсь усе більше в барі.

— Дякую.

— Здається, — зітхнула Зола, — все, що ми можемо зробити, — це чекати.

Тодд оплатив каву й вони вийшли з їдальні. Коли вони пройшли квартал, задзижчав телефон Золи. Вона витягла його з кишені, подивилася на екран, і, заклякнувши, вимовила:

— Ґорді. Він у Центральній тюрмі.

О ЧЕТВЕРТІЙ ТРИДЦЯТЬ П’ЯТЬ ранку Ґорді зупинив патрульний, який помітив «мазду», що кривуляла по Коннектикут-авеню. Під час перевірки на тверезість він хитався і зрештою погодився дмухнути в трубку. Монітор пристрою показав 0.11, і Ґорді одразу закували в кайданки та помістили на заднє сидіння поліційної машини. Його «мазду» евакуатор відтягнув на міський штрафмайданчик. У в’язниці він знову пройшов тест — із тим самим результатом. У нього взяли відбитки пальців, сфотографували, зареєстрували й кинули до витверезника із шістьома такими, як він. О восьмій ранку судовий пристав відвів його в маленьку кімнату, вручив йому телефон і сказав, що він має право на один дзвінок. Той зателефонував Золі, після чого судовий пристав забрав телефон і знов одвів Горді в камеру.

Через півгодини трійко його друзів пройшли крізь головний вхід Центральної тюрми, потім через металошукач і попрямували до великої зали, куди, вочевидь, родичі та друзі приходили, щоб звільнити своїх близьких після злощасної ночі. Уздовж трьох стін стояли шеренги стільців, захаращені газетами та журналами. У дальньому кінці зали було велике віконце, за яким двоє службовок у формі займалися паперами. Усюди товклись поліцейські, час від часу розмовляючи з приголомшеними й знервованими людьми. Таких там налічувалося більше десятка — батьки, дружини, друзі, — всі мали переляканий вигляд, усі метушилися. Двоє чоловіків у поганих костюмах і з пошарпаними портфелями поводилися тут, як у себе вдома. Один теревенив із поліціянтом, який, вочевидь, добре його знав. Інший мав нараду з подружжям середнього віку. Жінка плакала.

Марк, Тодд і Зола, зайнявши стільці у кутку, деякий час придивлялись до оточення. Минуло кілька хвилин, і Марк наблизився до віконця, сором’язливо посміхнувся службовці й сказав, що прийшов забрати свого друга Ґордона Таннера. Службовка подивилась якісь папери і відправила його кивком до стільців, мовляв, це займе якийсь час. Марк повернувся до свого місця поміж Тоддом і Золою.

Юрист, який говорив із поліціянтом, час від часу кидав на них оком і невдовзі підійшов. На ньому був лискучий бронзовий костюм-трійка, начищені чорні туфлі з довгими гострими носками, що загиналися вгору, ясно-блакитна сорочка й блідо-зелена краватка з товстим вузлом, яка ні до чого не пасувала. На одній руці — великий золотий годинник із діамантами, на іншій — два масивні золоті браслети. Напомаджене волосся, зачесане назад, кущилося за вухами. Навіть не усміхнувшись, він почав свою стандартну промову:

— Керування в стані сп’яніння?

— Так, — відповів Марк.

Адвокат уже роздавав свої бізнес-картки. «Даррелл Кромлі, ліцензований адвокат. Фахівець із КСС». Кожен отримав по картці.

— І хто той щасливчик? — спитав Даррелл.

— Наш друг, — відповів Тодд.

— Уперше? — радісно запитав Даррелл.

— Так, уперше, — відповів Марк.

— Співчуваю. Але я можу допомогти. Це якраз мій профіль — керування транспортним засобом у стані сп’яніння. Я знаю всіх поліціянтів, суддів, службовців, приставів, усі нюанси системи. Я — найкращий у своєму ділі.