Джон Гришэм - Бар Когут

Раптом він жбурнув філіжанку в стіну. Та відлетіла від тонкого гіпсокартону і, неушкоджена, покотилася підлогою. Ґорді рвучко сів, майже гепнувся, спиною до стіни й розпростав ноги. Його підошви чорніли лепом і задавненим брудом.

Кілька секунд, поки відлунював гуркіт, уся трійця нашорошено витріщалася на Ґорді. Мовчання затяглося надовго. Марк, утупившись у стіну, осягав інтригу. Жодної підстави сумніватися в дослідженнях Ґорді не було. Тодд споглядав стіну, мов зачарований цією злочинною змовою. Зола, не відвертаючи погляду від Ґорді, міркувала, що з ним далі робити.

Зрештою Ґорді промовив майже пошепки:

— Мій борг, разом із цим семестром, двісті сімдесят шість тисяч. А твій, Марку?

Ніхто не крився — усі знали одне одного як облуплених.

— Разом із цим семестром — двісті шістдесят шість,— відповів Марк.

— Тодде?

— Сто дев’яносто п’ять.

— Зола?

— Сто дев’яносто одна.

Ґорді помотав головою і розсміявся, не від комізму ситуації, а від її неймовірності.

— Майже мільйон! Хто при здоровому глузді позичив би таким, як ми четверо, один мільйон доларів? — наразі це запитання здавалося абсурдним, навіть смішним. Після чергової тривалої паузи Ґорді сказав:

— Виходу немає. Нас обдурили, ошукали, обібрали, затягнувши оманою в цей жалюгідний навчальний заклад. Виходу немає.

Тодд повагом підвівся, підійшов до стіни, ткнув пальцем у самісінький центр «панно» і спитав:

— Що за «Сорванн Лендерс»?

Ґорді пирхнув черговим невеселим смішком:

— Решта оповіді. Реклі, через іншу компанію — а цей гаспид має більше «прокладок», ніж дешевий торговий пасаж обіч автостради, — володіє «Сорванном» — четвертим завбільшки приватним позикодавцем для студентів. Якщо тобі не вистачає грошей від уряду, йдеш до приватника, а там — сюрприз! — відсотки вище, а збирачі боргів діють так, що мафія, порівняно з ними, — загін молодших скаутів. «Сорванн» кредитує також і випускників; у портфелі компанії — дев’яносто мільйонів доларів. І вона йде вгору. Очевидно, Реклі унюхав кров і в приватному секторі.

— А що таке «Пассант»? — спитав Тодд.

Ще один страдницький смішок. Горді, повільно звівшись на ноги, підійшов до столу, вхопив пляшку й добряче приклався. Поморщившись, насилу проковтнув, утер губи тильною стороною долоні й зрештою відповів:

— «Пассант» — довбаний депресант. Це третя завбільшки контора в країні з вибивання боргів у студентів. У них є договір із Міністерством освіти на «обслуговування», як вони це називають, студентської заборгованості. Це понад трильйон доларів, позичених дурнями штабу нас. «Пассант» — це банда терористів, яку неодноразово притягували до суду за жорстокі методи стягнення боргів. У Реклі там є своя частка. Напрочуд злотворна людина.

Горді підійшов до дивану й сів біля Золи. Коли він проходив повз Марка, того обвіяло їдким тілесним смородом. Тодд пішов на кухоньку, обійшов купи сміття на підлозі, відкрив холодильник і дістав звідти дві бляшанки пива. Дав одну Маркові, й вони разом їх відкрили. Зола, незважаючи на сморід, гладила Горді по нозі.

Марк кивнув на стіну й запитав;

— І як довго ти над цим працював?

— Не має значення. Якщо будете слухати, я розповідатиму далі.

— Я вже достатньо наслухався, — промовив Марк. — Принаймні на сьогодні. Може підемо поїмо піци? «У Маріо» ще відчинено.

— Чудова ідея, — відгукнувся Тодд, але ніхто не зрушив із місця.

Зрештою Ґорді заговорив знову:

— На моїх батьках досі висять дев’яносто тисяч мого боргу за коледж. Уявляєте? Вони сумнівалися і правильно робили, а я без вагань тиснув на них, дурень такий! Мій батько заробляє п’ятдесят тисяч на рік — продає сільськогосподарське обладнання — і, крім іпотеки, ніколи не мав боргів, доки я не почав позичати. Мати працює на півставки в школі. Я збрехав їм, мовляв, улаштувався на чудову роботу, тепер у мене все гаразд і зможу все виплатити сам. Бренді теж набрехав. Вона думає, що ми житимемо у великому місті, де я, вдягнувши гарний костюм, буду щодня шурувати на роботу й завзято дертися нагору по кар’єрній драбині. Ото вскочив у халепу, хлопці! І не бачу жодного виходу.

— Прорвемося, Ґорді, — сказав Марк, але якось невпевнено.

— Подолаємо й це, — підхопив Тодд, не обумовивши, що саме він мав на увазі під «це». Юридичну школу? Борги? Безробіття? Або зрив Ґорді? Надто багато викликів на цю мить.

Знову запала довга, гнітюча павза. Марк і Тодд повагом цмулили пиво.

— То як нам вивести на чисту воду Реклі? — запитав Ґорді.— Я міркував зустрітися із журналістом, із тих, що пишуть на правові теми в «Пост» або «Джорнел». Навіть роздумував про колективний позов проти цього негідника. Уявіть тисячі подібних до нас дурнів у одному човні, який тоне, і кожен залюбки всадить кулю в того мерзотника, якщо правда вийде назовні.