Джон Гришэм - Бар Когут

— Не бачу підстави для позову, — сказав Марк.— Тобто, певна річ, він вигадав карколомну оборудку, але водночас діяв у межах закону. Ніхто не забороняє володіти «фабриками дипломів», хоч він і докладає зусиль, аби це приховувати. Його юридичні фірми мають право наймати кого заманеться. Усе це нечесно, підло, облудно, але цього недостатньо для позову.

— Згоден, — озвався Тодд. — Але мені подобається ідея нацькувати на цього лихваря допитливого журналіста.

— А чи не розглядалася в Каліфорнії подібна справа? — спитала Зола. — Коли студентка судилася зі своєю школою, через те, що не могла знайти роботу?

— Так, — відповів Марк, — було декілька таких позовів, але їх усі відхилили, крім ось того в Каліфорнії. Там дійшло до судового процесу й присяжні винесли рішення на користь юридичної школи.

— Я не відмовляюсь від ідеї вчинити позов, — сказав Горді.— Це найкращий спосіб викрити Реклі. Уявляєте, що буде після розкриття такої змови?

— Буде весело, але ж він не йолоп, — зауважив Марк. — Де в біса! Він володіє чотирма юридичними фірмами. Уяви, яку важку артилерію він здатен задіяти. Наступні п’ять років позивачі тонутимуть у паперах.

— Немов ти щось знаєш про позови,— пустив шпильку Горді.

— Усе знаю. Адже я здобуваю освіту у Фоґґі-Боттомі.

— Що й треба було довести.

Закінчивши безглуздо шпигати один одного, вони втупилися в підлогу. Зрештою Тодд промовив:

— Годі вже, Ґорді, ходімо на піцу.

— Я нікуди не піду, але вам, хлопці, вже час.

— Тоді й ми нікуди не підемо, — сказав Марк. — Залишимось тут.

— Нащо? Мені не потрібні няньки. Забирайтеся геть.

Тодд, який так і стояв, підійшов до дивана та подивився згори вниз на Ґорді.

— Поговорімо про тебе, Ґорді. Про тебе і твій стан. Ти не спиш, не їси, не миєшся, як уже на те пішло. Ти приймаєш ліки?

— Які ще ліки?

— Годі вже, Горді. Адже ми твої друзі, прийшли сюди підтримати тебе.

— Які ще ліки? — наполягав той.

— Облиш, Горді, — озвався Марк. — Ми знаємо, що з тобою коїться.

Горді повернувся до Золи й загарчав:

— Що ти їм наговорила?

Не встигла Зола відповісти, як втрутився Тодд:

— Нічого. Вона нам нічого не говорила, таж ми самі все бачимо, Горді. Ми твої найліпші друзі, а тобі потрібна допомога.

— Мені не потрібні ліки, — огризнувся Горді, потім скочив на ноги та пішов до спальні, мимохідь штурхонувши Тодда. Дійшовши, він заволав: «Геть звідси!» і хряпнув дверима. Друзі зітхнули й переглянулися. За мить двері відчинилися, Горді вийшов, схопив пляшку текіли, гаркнув: «Зникли! Хутко!» — і знову сховався в спальні.

Хвилину було тихо. Зола встала й підійшла до спальні. Приклавши вухо до дверей, прислухалася. Потім відійшла й сказала пошепки:

— Здається, він плаче.

— Оце так, — прошепотів Марк.

Минула ще одна хвилина.

— Ми не можемо залишити його самого, — тихо промовив Тодд.

— Нізащо, — відповів Марк. — Будемо пильнувати. Я перший черговий на дивані.

— Я залишаюсь, — сказала Зола.

Марк роззирнувся і допив своє пиво. Сказав притишеним голосом:

— Гаразд, ти на дивані, а я в кріслі. Тодде, підеш спати до Золи, зміниш мене за кілька годин.

— Гаразд, — кивнув Тодд. — Сподіваюсь, це допоможе.

Він відчинив холодильник, узяв ще пива й вийшов, Марк вимкнув світло та сів у обшарпане шкіряне крісло. Неподалік зіщулилася на дивані Зола. Він прошепотів:

— Це буде довга ніч.

— Краще помовч, — застерегла вона. — Стіни тонесенькі. Він може нас почути.

— Зрозуміло.

Цифровий годинник на мікрохвильовці випромінював синювате світло, яке наче посилювалося, поки очі призвичаювалися до темряви. На цьому тлі вирізнялися обриси обіднього столика, комп’ютера та принтера. Хоча вони ще не спали, у кімнаті було зовсім тихо. Із спальні — анітелень. Із вестибюля ледь чутно долинала музика. Через десять хвилин Марк дістав телефон і перевірив повідомлення та пошту. Нічого важливого. Наступні десять хвилин тяглися як година, а сидіти в кріслі ставало дедалі незручніше.

Марк втупився в стіну. Він не бачив світлини Гайндса Реклі в пітьмі, але мав таке відчуття, що той бундючно на нього позирає. Проте тієї миті Марк не переймався Реклі та його грандіозною змовою. Він непокоївся за Ґорді. Завтра на них чекає серйозне випробування — треба відвести друга до лікаря.

О ДРУГІЙ ГОДИНІ НОЧІ Тодд тихенько прослизнув у квартиру Ґорді й побачив, що Зола й Марк сплять. Він розбуркав Марка й прошепотів: «Моя черга». Марк піднявся, розім’яв затерплі суглоби та м’язи, перетнув коридор, зайшов до квартири Золи і впав там на диван.