Джон Гришэм - Бар Когут

Тодд сидів на пляжі з холодним питвом у руці й спостерігав ще один ідеальний карибський захід сонця. Відчуваючи безпеку, принаймні на той момент, він усміхався майбутньому, намагаючись уявити, що він робитиме зі своєю часткою статку. Але раз за разом виникали тривожні думки про батьків, про те, в якому замішанні вони будуть, коли він не повернеться до Вашингтона. Повернутися? Чи це можливо? Чи це варто того? Він намагався відкинути ці думки, говорячи собі, що вони скоїли ідеальний злочин.

Зола насолоджувалася життям із сім’єю в Дакарі. Вони снідали у відкритому кафе неподалік від океану чудовим літнім вечором, і всі їх найстрашніші знегоди залишилися позаду.

Ніхто з трьох компаньйонів навіть не підозрював, що в той самий момент десяток агентів ФБР сидить на телефонах і поступово пересвідчується, що клієнтів «Свіфтбанку», переданих їхньою фірмою, не існує в природі.

ЧЕРЕЗ ДЕЯКИЙ ЧАС після заходу сонця Тодд зателефонував Маркові вчетверте за день. Перші два рази вони раділи, відзначаючи явно вдалу крадіжку. На третій повернулися до реальності й почали хвилюватися.

— Я думаю, тобі треба тікати, — відверто сказав Тодд. — Мерщій.

— Чому?

— У нас вже достатньо грошей, Марку. І ми наробили помилок, про які навіть не знаємо. Тікай із країни. Адвокатські гонорари переведуть завтра. Це вишенька на торті, і банк знає, куди переслати гроші. Мені було б легше, якби ти був у літаку.

— Може й так. А як твій новий паспорт, нормально все пройшло?

— Я вже казав, жодних проблем. Він справді має вигляд справжніший за мій справжній, яким я, до речі, не дуже-то й користувався. Ці паспорти коштували нам тисячу баксів, чи ти вже забув?

— Та ні, забудеш таке.

— Сідай на літак і тікай з країни, Марку.

— Якраз обмірковую. Буду тримати в курсі.

Марк помістив ноутбук і кілька тек у портфель побільше, той, із яким він ходив у часи вуличної адвокатської практики, а в невелику сумку запакував одяг і зубну щітку. В кімнаті все було догори дригом, вона йому остогидла. Він провів там дев’ять ночей і не бачив потреби виписуватись у портьє, бо заплатив за одинадцять. Отож він пішов, залишивши брудний одяг, свій і Тоддів, купу документації, в якій не було нічого інкримінуючого, журнали, усілякий непотріб із туалетного приладдя і орендований принтер, із якого він витяг карту пам’яті. Він пройшов кілька кварталів, гукнув таксі й поїхав у аеропорт імені Джона Ф. Кеннеді, де заплатив шістсот п’ятдесят доларів за квиток до Бриджтауна, Барбадос, і назад. Прикордонник на паспортному контролі був напівсонний і ледь глянув на його документи. Годину Марк тинявся без діла, о десятій десять вечора вилетів і приземлився в Маямі о першій нуль п’ять ночі. Він знайшов лаву біля порожнього виходу на посадку та спробував поспати, але це була довга ніч.

У ТРЬОХ МИЛЯХ від нього спеціальний агент Війн і двоє співробітників знову нагрянули до контори «Коен-Катлер». Єн Мейвезер і ще один компаньйон на них чекали. Тепер, коли фірма співпрацювала, хоча й під примусом розпорядження суду, напруження зникло й атмосфера була майже добросердною. Секретарка принесла каву, і вони посідали навколо маленького столика.

— Що ж, це була довга ніч, — розпочав Війн. — Ми пройшлися по списку, який ви нам дали, зробили купу дзвінків і порівняли імена з нашими записами по «Свіфтбанку». Виглядає так, що всі тисяча триста клієнтів — фіктивні. Тепер ми маємо розпорядження суду на зупинення усіх виплат на сорок вісім годин.

Мейвезера це не здивувало. Його канцелярія також працювала цілісіньку ніч і дійшла таких самих висновків. Також у них було досьє на Фрейжера та Лусеро, включно з обвинуваченнями, висунутими проти них в окрузі Колумбія.

— Ми співпрацюємо, — сказав Мейвезер. — Робимо все, що ви кажете. Ви ж не збираєтеся перевіряти усіх двісті двадцять тисяч клієнтів, так чи ні?

— Ні. Скидається на те, що інші фірми легальні. Дайте нам трохи часу, і, як тільки ми впевнимося, що шахрайство наявне лише в цій малій групі, ми від вас відчепимося.

— Ну, добре. А що буде з Фрейжером і Лусеро?

— Не знаю, де вони зараз, але ми їх знайдемо. Гроші, які ви перевели їм учора, вони миттю перевели в офшорний банк, так що навряд чи їм вдалося виїхати з країни. Ми підозрюємо, що вони вирішили втекти, але виявилися, скажімо так, наївними.

— Якщо гроші в офшорі, вам їх вже не дістати, чи не так?

— Так, але ми можемо дістати тих двох. І як тільки ми їх засадимо в буцегарню, вони з радістю підуть на угоду. І ми повернемо гроші.