— Наразі наш відділ виплат працює цілодобово. Перший транш від «Свіфтбанку» ми отримали сьогодні. Розподіляти кошти ми почнемо завтра вранці. І, як ви розумієте, оскільки йдеться про великі суми грошей, наші телефони буквально розриваються. Нам доручено судом розподілити кошти якнайшвидше.
— Ви можете відкласти цей процес на один-два дні? — спитав Війн.
— Ні, — роздратовано відповів Мейвезер. — Ми виконуємо розпорядження суду про якнайшвидший розподіл коштів. Наскільки я розумію, добродії, ФБР наразі тільки на першій стадії розслідування, тож ви, далебі, просто закидаєте вудку в надії щось підчепити. Покажіть мені розпорядження суду, і ця фірма буде діяти згідно із ним.
Ніколи не ставайте поміж адвокатом, який веде колективний позов про відшкодування збитків, і грошима, які він отримав від укладеної угоди за цим позовом. У ФБР знали, що фірмі «Коен-Катлер» відшматується від цієї угоди близько вісімдесяти мільйонів доларів.
— Гаразд, — сказав Війн, піднявшись. — Ми повернемося з розпорядженням суду.
І вони з напарником мовчки вийшли з кабінету.
У СЕРЕДУ, О ДЕВ’ЯТІЙ РАНКУ, Марк отримав електронного листа з «Коен-Катлер», у якому повідомлялося, що понад чотири мільйони доларів перераховано їхнім відділом платежів на рахунок фірми «Лусеро та Фрейжер, повірені» в «Сіті-банку». Сума складалася з відшкодування у розмірі трьох тисяч вісімсот доларів кожному з тисячі триста одинадцятьох клієнтів мінус вісім відсотків, які «Коен-Катлер» брав за головування у веденні колективного позову. Тож у підсумку вийшло чотири мільйони п’ятсот вісімдесят три тисячі двісті п’ятдесят шість доларів.
Марк притьмом побіг до «Сітібанку» і чекав на гроші в кабінеті своєї улюбленої операціоністки. Він промучився цілу годину, а точніше, п’ятдесят шість хвилин, не в змозі всидіти на місці, швендяючи кабінетом, поводячись так, наче то була не якась рядова справа. Операціоністку дратувала ця ситуація, але вона вже стільки часу провела разом з Марком, що він став їй подобатись і вона почала переживати за молодого адвоката. Поки тяглися хвилини, Марк попрохав її підготувати шість підтверджених чеків. Три для позикових консультантів на погашення боргів Тодда Лусеро, Золи Маал і Марка Фрейжера на загальну суму шістсот п’ятдесят дві тисячі доларів. Четвертий чек панові Джозефу Таннеру, батькові Горді, на суму двісті сімдесят шість доларів. П’ятий чек, на сто тисяч, матері Марка, і шостий, на таку саму суму, батькам Тодда. Чеки були підготовлені, але не завірені.
Кошти надійшли об одинадцятій нуль одна, і Марк негайно авторизував переведення трьох мільйонів чотирьохсот тисяч доларів на рахунок фірми «Йорк і Орандж Трейдерс» в Другому королівському банку Малих Антильських островів на Барбадосі. Він залишив дещицю на рахунку фірми, забрав шість чеків, палко подякував операціоністці і вийшов на сонячну бруклінську вулицю настільки багатим, що про таке навіть не мріяв. Бадьоро крокуючи, він зателефонував Тоддові й Золі й поділився вражаючою новиною.
Марк зайшов у відділення «ФедЕкс» на Атлантік-авеню і попросив шість конвертів нічної доставки і чотири для внутрішньої авіапошти. На аркуші жовтого паперу він написав записку батькові Горді:
Шановний пане Таннере,
в конверті ви знайдете завірений «Сітібанком» чек на суму 276 тисяч доларів. Це має покрити заборгованість Ґорді за студентською позикою. Щиро Ваш, Марк Фрейжер.
Звісно, це був не чистий розрахунок. Треба буде виплатити податки за подарунок і, можливо, з доходу, але це вже проблеми пана Таннера. Це вже не його, Марка, справа. Він склав удвоє записку, помістив усередину чек і вклав у конверт. Усього було чотири відправлення авіапоштою — одне панові Таннеру в Мартінсбурґ і три податковим консультантам: Моргані Неш із «Нау-Ессист» в Нью-Джерсі, Рексу Ваґнеру із «Служби студентських позик» у Філадельфію і Тільді Карвер із «ЛоунЕйд» в Чеві-Чейз. Уся ця писанина зайняла півгодини часу, протягом якої Марк намагався заспокоїтися і не озиратися нервово навсібіч. Отримавши гроші, він став украй полохливим.
Він вручив шість конвертів поштовику, заплатив готівкою за доставку й вийшов із приміщення. Зовні він відправив Тодду і Золі повідомлення про те, що їхні студентські борги повністю виплачені. Уже в своєму готельному номері він зателефонував Дженні Вальдес у «Коен-Катлер» і поцікавився, коли почнуть виплачувати адвокатські гонорари. Фірма «Лусеро та Фрейжер» мала отримати один мільйон сорок вісім тисяч вісімсот доларів, тобто по вісімсот доларів за кожного клієнта. Пані Вальдес повідомила, що гроші мають «розіслати завтра».
Читать дальше