Потім Марк написав електронного листа своєму позиковому консультанту:
Дорога Моргана Неш,
напевне Ви стурбовані моїми проблемами із законом в окрузі Колумбія. Не хвилюйтесь. Зненацька помер мій багатий дядько і залишив мені цілий статок. Я щойно надіслав нічною поштою завірений чек на суму 266 тисяч для «Нау-Ессист » — це повне погашення боргу.
Було дуже приємно.
Марк Фрейжер.
Тодд написав із Барбадосу:
Дорогий консультанте СС Рексе Ваґнере, отже, я зрештою прислухався до твоєї поради та знайшов роботу.
Це збіса класна робота, скажу я тобі Я тепер заробляю стільки грошей, що навіть не знаю, на що їх витрачати.
Я тепер можу купити що завгодно, але чого я насправді хочу, так це щоб ти зліз нарешті з моєї шиї Завтра ти отримаєш експрес-поштою завірений чек на суму 195 тисяч — це повне погашення боргу.
Іди домагайся когось іншого.
Твій друзяка, Тодд Лусеро.
Зола написала з Дакару:
Дорога Тільді Карвер,
я щойно виграла в лотерею, тому висилаю Вам чек на 191 тисячу доларів. Він має прийти завтра.
З найкращими побажаннями,
Зола Маал.
ТОДД ПРОВІВ ДЕНЬ, тиняючись навколо кабінету пана Рудольфа Річарда в Другому Королівському банку Малих Антильських Островів. Коли о четвертій п’ятнадцять нарешті прийшов переказ, він подякував пану Річарду і вийшов, аби зателефонувати компаньйонам.
Десятьма хвилинами пізніше, в контору «Коен-Катлер» у Маямі увійшла команда ФБР і зустрілася з Єном Мейвезером та командою його адвокатів у найбільшій переговорній залі фірми. Спеціальний агент Війн вручив ордер на обшук, який Мейвезер ретельно перевірив. Потім він передав його головному кримінальному юристові фірми, і той уважно прочитав кожне написане там слово. Погодившись із тим, що в них немає вибору, Мейвезер кивнув ще одному компаньйону, який вийняв і поклав список п’ятдесяти двох юридичних фірм, які передали двісті двадцять тисяч клієнтів для колективного позову. Війн переглянув список, побачив те, що шукав, і запитав: — Оця нью-йоркська фірма «Лусеро та Фрейжер», що ви про неї знаєте?
Мейвезер подивився у свій примірник списку й відповів:
— Вони передали нам тисячу триста позовів.
— Ви раніше мали з ними справи?
— Ні, але те саме я можу сказати майже про всі фірми зі списку. Усього було шість колективних позовів по країні, й усі фірми підшукували найвигіднішу пропозицію. Мабуть, ця вибрала нас.
— І ви нічого не перевіряєте, аби переконатися, що ці фірми законні?
— А ми й не зобов’язані, ні. Ми виходимо з того, що ці фірми законні, як і їхні клієнти. А ви щось знаєте про цю фірму?
Війн знехтував запитанням і сказав:
— Ми б хотіли глянути перелік імен тисячі трьохсот клієнтів від фірми «Лусеро та Фрейжер».
— Вони є в інтернеті серед документів у цій справі.
— Так, але серед мільйонів інших, впереміш, бо вони не згруповані по адвокатах. Важкувато розглядати кожний окремий позов. Нам треба подивитись список клієнтів «Лусеро та Фрейжер».
— Звісно, але ваш ордер не розповсюджується аж настільки далеко.
Агенти ФБР вп’ялися очима в адвокатів, які трималися свого, впиваючись очима у відповідь. Це була їхня територія, не урядова, і ці вельми заможні адвокати були обурені втручанням у їхні справи. Ефбеерівці роззявили рота на чужий джекпот. Проте агентам було байдуже: їхня справа — розслідування, і будь-яку територію вони вважали своєю. Отже, обидві банди сиділи й витріщалися одна на одну, в очікуванні, хто моргне першим.
Один із агентів передав Війну теку. Той дістав із неї якісь папери і сказав:
— Ось вам ще один ордер на обшук. Суддя каже, що ми маємо право перевірити будь-яку підозрілу діяльність, яка стосується Марка Фрейжера й Тодда Лусеро, парочки хлопців, які, щоб ви знали, не є справжніми адвокатами.
— Та ви жартуєте, — закліпав Мейвезер.
— По-вашому, ми комедіанти? — спитав Війн. — У нас є причина вважати, що ця парочка несправжніх адвокатів зляпала купу несправжніх скарг для вашого колективного позову. Нам слід їх усі перевірити.
Мейвезер прочитав ордер, жбурнув його на стіл і здався, знизавши плечима:
— Ну, гаразд.
МАРК НАМАГАВСЯ З’ЇСТИ САНДВІЧ у бруклінській кулінарії, хоча не мав апетиту. Його охопили суперечливі емоції. З одного боку, йому хотілося радіти грошам, а з іншого, він розумів, що час уже тікати. Він отримував задоволення від усвідомлення того, що вони провернули чудову зворотну аферу проти Гаспидяки, як його називав Горді, і вкрали гроші в злодія. Але також його лякала думка, що його спіймають.
Читать дальше