Джон Гришэм - Бар Когут

— Маєш приголомшливий вигляд.

— Золо, давай одружимось, — запропонував Марк.

— Стривай, — сказав Тодд, — я перший збирався запропонувати.

— Вибачте, — сказала Зола, — але досить із мене білих хлопців на свій клопіт. Знайду собі кльового африканця і буду вертіти ним, як захочу.

— Так ти й нами три роки вертіла, — сказав Марк.

— Еге ж, тільки ви огризалися і забагато брехали. А я хочу хлопця, який мовчить, поки не спитають, і завжди каже правду.

— Бажаю успіху, — знизав плечима Тодд.

Підійшла офіціантка й вони замовили напої. Хлопці пили пиво, Зола — чай. Вони спитали її про сім’ю. Рідні в безпеці, ніяк не натішаться. Спочатку натерпілися тюремних жахіть, але тепер у них усе добре. Від поліції чи якихось інших владних структур ані слуху, ані духу. Вона та Бо хочуть з’їхати від батьків, бо їм потрібен особистий простір. Абду, повернувшись у Сенегал, у мусульманське середовище, знову взявся за стару домінантну поведінку. А втім, він, як і Фанта, вже занудилися — після чотирьох місяців бездіяльності у центрі затримання скучили за роботою. Але в цілому життя налагодилося, хоча й трохи невлаштоване. Їхня адвокатка зараз працює над тим, щоб поновити їм громадянство й зробити документи.

Зола хотіла знати про події останніх двох тижнів, починаючи з того моменту, як їх заарештували: про їхню втечу до Брукліна, а потім на Барбадос. Марк і Тодд по черзі повідали свої історії, всі падали зо сміху. Офіціантка повернулася з напоями, і Зола наполягла, щоб вони замовили курча ясса — традиційну сенегальську страву — смажене курча під цибулевим соусом. Коли офіціантка відійшла, Марк і Тодд продовжили розповідь. Сцена із суддею Ебботом, коли половина глядачів кинулася через бар’єр і ледве їх не розірвала, потребувала від оповідачів особливих зусиль, бо всі троє просто давилися сміхом.

На них почали позирати з інших столиків, і вони трохи вгамувалися. Насолодившись курчам ясса, вони перейшли до десерту. За міцною кавою їхні голоси стишилися, а розмова посерйознішала.

— У нас очевидна проблема, — промовив Марк. — Ми тут просто у кількаденній відпустці й подорожуємо з підробленими паспортами. Якщо нас спіймають, то запроторять в ту саму в’язницю, де сиділи твій батько й Бо. Двоє білих чувачків у по-справжньому жахливій тюрмі.

— Ні, — похитала головою Зола, — у вас усе в порядку. Можете залишатися тут скільки завгодно, ніхто нічого не скаже. Просто залишайтеся серед білих і не відходьте далеко від узбережжя. І не робіть нічого такого, що привертає увагу.

— А як тут ставляться до гомосексуалів? — спитав Тодд.

— Ну, не знаю, — насупилася вона. — Ніколи не питала. А ви що, покохалися? Побули без мене якихось два тижні і...

— Ні, просто спіймали на собі погляди, коли вписувалися учора вночі до готелю. Ми мовби пара. Так міркують люди.

— Я читав, — додав Марк, — що одностатеві взаємини не схвалюють у більшості африканських країн, особливо мусульманських.

— Тут це не настільки прийнятне, як у США, але ніхто вас не турбуватиме. На узбережжі десятки готелів із блідолицими туристами, здебільшого з Європи. Ви впишетеся.

— Я десь читав, що тут дуже люті лягаві, — промовив Тодд.

— Не на узбережжі. Туризм надто важливий. Але не забувайте, що вони можуть затримати вас без поважних причин і запитати документи. Двоє білих хлопців не в тій частині міста можуть привернути їхню увагу.

— Схоже на расове профілювання, — сказав Марк.

— Так отож, ті самі яйця, тільки в профіль.

Вони проговорили ще майже дві години. Після тимчасового затишшя в розмові Зола нахилилася ближче й запитала:

— Отже, якщо чесно, в наскільки серйозну халепу ми встряли?

Марк із Тоддом перезирнулися. Тодд почав першим:

— Залежить від здійснення розрахунків. Якщо по завершенні виплат ніхто нічого не запідозрить, то ми, певно, провернули ідеальну аферу. Потиняємося тут пару тижнів, можливо, переведемо решту грошей з Барбадосу та впевнимося, що все тишком-нишком.

— Після чого просто повернемося додому, — додав Марк. — Будемо триматися подалі від Вашингтона та Нью-Йорка і тривалий час будемо насторожі. Коли історія із «Свіфт-банком» забудеться — ми чисті й вільні.

— З іншого боку, — сказав Тодд, — якщо хтось щось запідозрить, нам доведеться перейти до плану «бе».

— І що це за план?

— Ще не придумали.

— А що з тією веремією у Вашингтоні? — спитала вона.— Маю вам сказати, хлопці, мені не до вподоби бути звинувачуваною в правопорушенні, навіть у такому дрібному, як незаконна адвокатська практика.