Джон Гришэм - Бар Когут

— Тут нас ніколи не знайдуть, — сказав він.

— Можливо. Але тобі віриться, що ми справді зараз отут?

— Ні. Якийсь сюр.

Незважаючи на їхні відчуття, Зола вподобала цей дім і підписала договір про піврічну оренду приблизно за тисячу доларів на місяць. Через два дні вони заселилися. Тодд із Марком зайняли верхній поверх — три кімнати, два санвузли й жодного працюючого душу, а Зола — основні покої на першому поверсі. Бо втулився десь поміж ними, отримавши більше за всіх квадратних метрів. Дві доби вони обживалися: купляли різні дрібнички, міняли лампочки й запобіжники та намагалися взнати якомога більше про будинок. У доважок до нього йшов садівник Пер, який не розмовляв англійською, проте майстерно тицяв пальцями й рохкав.

Острів нагадував Венецію — самодостатнє місто, оточене водою, тільки з пляжами. Пісок вабив туристів, і біля самої води стояли десятки дивовижних затишних готелів. Коли Марк і Тодд не займалися дорученими Золою господарськими справами, вони ніжилися на пляжі: пили коктейлі з ромом і видивлялися дівчат.

Перед тим, як Зола й Бо сіли в позашляховик і поїхали, Марк і Тодд обійнялися з ними, прощаючись, і попрохали чимскоріш повертатися. Брат і сестра розраховували, що тижня їм вистачить, аби зібрати деякі речі та відкараскатися від батьків.

Того вечора у напівосвітленій вітальні старого палацу, збудованого європейцями в іншому столітті, в іншу епоху, ці двоє налягали на пляшку скотчу й намагалися спланувати свої життя у подальшому. Нездійсненний шарварок.

У НЕДІЛЮ, ДВАДЦЯТЬ ДРУГОГО ЧЕРВНЯ, на перших шпальтах «Вашингтон Пост» вийшла стаття під заголовком «Афера з комерційними юридичними школами пов’язана з нью-йоркським керівником фонду». Під згином була велика світлина Гайндса Реклі. Це була добре написана історія за матеріалами, які висіли на стіні в кубельці Горді, про десятки компаній-одноденок та юридичні школи. Утім, «Свіфтбанку» не приділялося особливої уваги. Було очевидно, принаймні Маркові з Тоддом, що журналістові не вдалося підтвердити, що офшорні компанії, які володіють основним пакетом акцій банку, належать Реклі.

Проте якоюсь мірою ця стаття була доказом. Робота Горді була визнана дійсною. Тепер Гаспидяка натерпиться піар-кошмару, і, хоча стаття ніяк на це не натякала, був гарний шанс, що Реклі з’явився на радарах ФБР.

Пару днів вони святкували, а потім раптом їм стало не до цієї статті.

Двадцять четвертого червня, досудова колегія присяжних в Маямі визнала винними Марка Фрейжера, Тодда Лусеро і Золу Маал за висунутими урядом обвинуваченнями у шахрайстві. Ці обвинувачення були частиною розслідування на підставі численних скарг щодо підробок у колективному позові в угоді із «Свіфтбанком». Згідно з першим звітом «Блумберґа», цілком вірогідні й подальші звинувачення.

Марк і Тодд спостерігали, як ця історія розповзається інтернетом, але статусу сенсації не набула. У великому світі ділових новин така історія — дрібничка.

Хай і не для всієї нації, але для трійці обвинувачуваних це була значна подія. Хоча вони й очікували на таке, проте новина їх нажахала. А втім, вони до такого добре підготувалися. Вони мають надійну схованку, про яку ФБР і гадки не має.

Чого не скажеш про Золу. Марк і Тодд сумнівалися, що ФБР піде на такі турботи й відслідковуватиме її до Дакара, скооперується з місцевою поліцією, аби її заарештувати, а потім очікуватиме, що сенегальський суд екстрадує її — і все це за злочин, який ніяк не пов’язаний із тероризмом, убивством чи розповсюдженням наркотиків. Вони вірили в це, але тримали при собі. Вони були впевнені, що наразі Зола не дуже прислухатиметься до їхніх слів чи звертатиме увагу на те, в що вони вірять, — і на те є слушні причини.

Зола виношувала власні плани. Вона викликала хлопців у Дакар на важливу зустріч, якої вона добивалася багато часу За допомогою посередницьких послуг Ідіни Санга Зола неквапом напрацьовувала потрібні зв’язки і зрештою вийшла на потрібну людину. В угоді були свої плюси й мінуси. За 200 тисяч доларів із кожного уряд міг надати нові посвідчення особи, паспорти й підтвердження громадянства для всіх трьох колишніх компаньйонів АПЛ. Посередником виступав впливовий урядовець із Міністерства закордонних справ. Зола зустрічалася з ним тричі, поки вони не дійшли згоди. Неясно, скільки з цього матиме, власне, сам урядовець, але Зола припускала, що нагору дійде значно менша сума.

Плюсом угоди було те, що громадянство купувалося за гроші — не така вже й унікальна оборудка для Сенегалу. А мінусом було те, що їм доведеться назавжди відмовитися від того, хто вони є і звідки вони. Можна було владнати і подвійне громадянство, але не під справжніми іменами. Якщо вони хочуть бути сенегальцями і мати захист від сенегальського уряду, переховуючись від американської влади, вони більше не можуть залишатися Марком, Тоддом і Золою. Подвійне громадянство — це подвійна ідентичність, і жоден уряд такого не санкціонує.