Кріс Тведт - Кріс Тведт. Той, хто вбиває

— Ти певен, що сам хочеш за це взятися, Мікаелю?

Ми розмовляли в її кабінеті. Вона сиділа за письмовим столом, а я схвильовано ходив туди й сюди.

— Чому ні?

— Чесно кажучи, ти якийсь маніакально збуджений. Знайшов спотворений труп жінки, у яку був закоханий, але поводишся так, ніби нічого не сталося. Може, тобі ліпше побути вдома? Я певна, без проблем роздобудеш собі лікарняний.

Я змусив себе сісти.

— І що доброго з цього вийде?

— Думаю, тобі потрібний перепочинок.

— Перепочинок у чотирьох стінах не поверне Геллє. Мені треба чимось зайняти думки, я повинен щось робити, щоб не думати про неї увесь час.

Сюнне я не переконав.

— Може, якраз навпаки — тобі треба думати про неї, а не втікати від думок.

Я витріщився на неї.

— Якщо мені спотребиться порада модного психолога, я куплю собі ілюстрований дамський журнал.

Сюнне ображено набурмосилася, похитала головою.

— Роби собі, як хочеш. Мікаелю. Ти завжди робиш те, що тобі заманеться. Та однаково не розумію, чому такий поспіх, чому його треба негайно звільняти з-під варти?

— Бо він невинний.

— Винний! Він зґвалтував Геллє Мьорк! Ти вже забув?

— Та ясно, не забув! Але не в цьому суть.

— А в чому?

— Він не винен у тому, за що його засудили. Юсеф Мардал не вбивав Барбари Бломберґ. Він відсидів пів року в тюрмі за вбивство, якого не скоював. Кожний день такого зволікання — насмішка з системи правосуддя.

— То система важливіша за Геллє Мьорк?

Ні, система не важливіша за Геллє, подумав я, але Геллє немає і ніколи вже не буде, а система — єдине, що мені зосталося.

— Вітаю, — сказала Ґабріеллє Соммер у слухавці телефону.

Я проігнорував її привітання і відразу перейшов до справи.

— Випустити Юсефа Мардала? Навіть мови бути не може! — сказала вона. Ти живеш у світі фантазій, Бренне!

— Ти мене не слухаєш, Ґабріеллє. Десь на волі ходить убивця, який убив і Барбару Бломберґ, і Геллє Мьорк. Порадься зі слідчими. Поговори з Ґюннаром Маркюссеном. Це все, про що я тебе прошу. Маєш час до завтрашнього ранку. Якщо до того часу його не відпустиш, я надішлю до суду клопотання про звільнення свого клієнта.

— Можеш уже починати його писати, — відрізала Ґабріеллє і кинула слухавку.

Я так і зробив. Яка різниця? Ґабріеллє Соммер однаково не передумає. Тієї миті, коли я дописав клопотання, до мого кабінету ввійшла Сюнне.

— Вибач, Мікаелю, за мої слова, я не мала такого говорити.

— Усе нормально, — відповів я. — Я теж останнім часом нестриманий.

— Нелегкі часи... Знаю, як тобі важко на душі.

— Усе добре, — повторив я. — Ось тільки...

— Що?

— Я боюся ночі, — зізнався я.

— Попросити в Дідріка ще пігулок?

— Якщо можна, був би радий... Доки мине перший біль.

— Я вимушена просити про слухання за зачиненими дверима, — сказала Ґабріеллє Соммер.

Сьогодні вона поводилася уже не так зверхньо, як два дні тому, однак мала дуже похмурий і зосереджений вигляд.

— Адвокате? — запитав суддя Нільсен втомленим голосом.

Не тому втомленим, що не виспався, він завжди так говорив. А ще він зазвичай сидів, стискаючи руками голову, ніби його мучив жахливий біль голови. На початках мені було його шкода, а потім звик.

Маленька судова зала була вщерть заповнена журналістами. Якось вони розкопали інформацію, що тут щось затівається. Як, уявлення не маю. Адвокатів часто звинувачують у зливі інформації пресі, іноді справедливо, але насправді набагато частіше чутки просочуються з поліції. Цього разу проговорився не я, наука не минула мені даром.

Я підвівся.

— Я проти «зачинених дверей» і протестую проти клопотання прокурора, — сказав я і виголосив свою традиційну промову про те, яку важливу суспільну функцію виконують медії, і що вони є головними гарантами справедливого судочинства.

— Двері зачиняються, — оголосив суддя, ніби кондуктор берґенського фунікулера, щойно я сів на місце.

У відповідь — колективний стогін розчарування і злості з лав преси.

Коли зала спорожніла, і залишилися лише ті, хто мав залишитися, суддя Нільсен обернувся до мене.

— Вашого клієнта не привезли, Бренне?

— Ні, ваша честь. Немає потреби, лише зайве витрачання коштів на доставлення до суду.

— Прокуроре?

— Погоджуюся з адвокатом, — сказала Ґабріеллє Соммер.

— Прекрасно! Надаю слово адвокатові Бренне для короткого обґрунтування, суддя потер очі, позіхнув. — І коли я кажу «коротко», то це коротко.

— Так, ваша честь, — погодився я. — З цим треба швидко закінчити. Як уже відомо суду, Юсеф Мардал засуджений за вбивство Барбари Бломберґ, вирок оскаржений в суді другої інстанції. За статтею 187 кримінального кодексу, Мардал підлягав подальшому триманню під вартою. Але сталося нове вбивство, і це дає підстави сумніватися у справедливості вироку. Жінка на ім’я Геллє Мьорк була знайдена у вівторок увечері мертвою у своєму будинку, її...