Кріс Тведт - Кріс Тведт. Той, хто вбиває

— Так, треба було, — погодилась Сюнне. — Я ж казала, надто воно все добре складається, щоб бути правдою, але не варто марнувати час на самодокори. Час поглянути на справу під іншим кутом, Мікаелю.

— Тому я й попросив тебе глянути на неї, — буркнув я трохи сердито.

— Я спробувала уявити хід думок прокурора, — мовила Сюнне. — Вона могла б задовольнитися звинуваченням Юсефа Мардала в убивстві, але чомусь ще додала зґвалтування. Навіщо?

— Бо... бо хотіла використати згвалтування, як мотив убивства, — поволі тягнучи слова, відповів я.

— Я теж так думаю, — погодилася Сюнне.

— Убивця убиває, щоб приховати зґвалтування. Або... вбивство і зґвалтування від самого початку взаємопов’язані.. Він убиває у стані сексуального збудження. Згвалтування і вбивство — дві сторони одного злочину. Одне призводить до іншого.

— Саме так, обидва сценарії імовірні.

— Якщо я зумію поставити під сумнів головну передумову звинувачення: зґвалтування Барбари, то вся прокурорська схема розвалиться. Не буде мотиву для вбивства.

Сюнне задоволено всміхнулася.

— Правильно!

— Юсеф увесь час наголошує, що Барбара відчувала до нього сексуальний потяг, — сказав я; мої думки крутилися шаленим вихором. — Єдиного разу, коли я бачив їх разом, подумав про те саме. Він збуджував її. Але ж я не можу свідчити. До того ж, це було нічим не підкріплене особисте враження. А якби я знайшов свідка, який зміг би підтвердити, що Барбара Бломберг жадала близькості з Юсефом Мардалом, відчувала до нього хіть? Таке свідчення могло б зруйнувати теорію зґвалтування?

— Цілком! Якщо й не повністю зруйнує, то дасть тобі добрий шанс. Нащо йому убивати жінку, яка хотіла з ним переспати!

— От власне!

— А ти маєш свідка?

— Здається, маю...

Сюнне глянула на мене.

— Певний?

— Якось Геллє натякала. Я запитав, чи вабить жінок до Юсефа, а вона відповіла, що принаймні Барбару вабить, і вона була б не проти опинитися з ним у ліжку.

— Геллє Мьорк таке казала?

Я кивнув.

— Хочеш викликати колишню коханку свідком захисту? Але чи розумно це? — засумнівалася Сюнне.

— Чому ні? Якщо її свідчення зможуть допомогти справі, то все окей.

Сюнне похитала головою, закусивши нижню губу.

— Як на мене, ліпше тобі забути про неї і далі жити своїм життям.

— Я й живу далі, — буркнув я доволі холодно. — Мені треба виграти справу. Ще якісь ідеї?

Інших ідей Сюнне не мала.

Сюнне пішла, а я ще сидів у кабінеті. Що довше я думав, то виразніше розумів: якщо я сам матиму достатньо сумнівів у зґвалтуванні Барбари Бломберг, можна буде сподіватися на успіх справи.

Усе, що потрібно, поставити Геллє кілька запитань У суді.

А я це зумію.

Як і передбачила Сюнне, останні тижні перед судом минали, на прикрість, дуже швидко. Я мотався між конторою і тюрмою ледь не через день. Дедалі більше вбачав у цьому потребу. Юсеф Мардал хоч і був людиною з інтелектом, але мав свої слабкості.

Слабкості, від яких адвокатові хронічно боліла голова.

— Так, суд — це вистава, — сказав я. — Але маєш зрозуміти, що в цій виставі не ти головна дійова особа. Ти граєш у ній маленьку другорядну роль.

— Не розумію, навіщо ти це кажеш. Обвинувачення висунули не комусь сторонньому, а саме мені. Моє життя і моє майбутнє поставлені на карту!

— Саме тому ти повинен слухатися мене. Суд у кримінальній справі — не дискусійний форум! Ти не маєш прагнути перемоги в дебатах, не смієш демонструвати, що ти розумніший за прокурора. Це — категорична заборона. Ролі розподілені так, що ставити запитання — виняткове право прокурора, а тобі на них відповідати. З досвіду знаю, що моїм клієнтам, які звикли до зверхності та владності, така поведінка дуже нашкодила. Вони вважали, що можуть грати на своїх умовах, але так ніколи не буває.

З виразу обличчя Юсефа було видно, що я його не переконав.

— Послухай, почав я знову. — Нечасто мені випадає іти в суд з кримінальною справою, яка має шанси на виграш. Ти навіть не уявляєш, який це винятковий випадок. Зазвичай, за законом, прокуратура припиняє подібні провадження. Вони не доводять до суду справи, у виграші яких не впевнені. Я намагаюся тобі донести, що в нас добрі шанси, однак ми маємо свою ахіллесову п’яту, і це — ти, чи радше — твоє «еґо». Якщо зробиш, як я прошу, і приймеш за даність, що це — моя арена, а не твоя, то, можливо, мені вдасться врятувати твою шкіру.

Юсеф, немов здаючись, підняв обидві долоні.

— Згода, пане адвокате! Не гарячкуй!