Джеймс Чейз - Я сам поховаю своїх мертвих

Лоїс мовчала. Вона дивилася на Шермана, і її очі наповнювалися жахом.

— Інгліш хвилює мене, — продовжив Роджер, ніби сам до себе. — Він небезпечний. Наче бик, буде йти напролом і, напевно, зможе мені нашкодити, якщо його не зупинити.

— Можеш навіть не сумніватися, — сказала Лоїс. — І не думай, що він зважатиме на мене. Нік у таких випадках безжальний. Я для нього ніхто, тож не сподівайся, що ти використаєш мене як приманку. Це не спрацює. Він прийде і знищить тебе.

Шерман засміявся.

— Та ти сама у це не віриш! — він підвівся. — Може, Інгліш і безжалісний, але він хоче бути лицарем. Ви довго працювали разом. Навіть якщо йому байдуже до тебе, він усе одно буде поводитись, як скажений бик, коли почує, що ти в небезпеці. Зачекаємо до завтрашнього ранку, і якщо поліція не схопить його, я розставлю свою пастку. І він у неї потрапить. А поки що посидь тут. Можеш і не пробувати втекти, ми за шість миль від берега. Завтра вранці я повернуся, і ми продовжимо нашу приємну розмову.

Відчинивши двері, він помахав Пену рукою, щоби той повернувся до каюти.

— Наглядай за нею, — коротко сказав Шерман. — Я повернуся до десятої ранку.

— Вона буде тут, коли ви повернетеся, — усміхнувся Пен.

— Для тебе ж краще, аби вона була тут, — відповів Шерман і рушив уздовж вузького коридору до люка, що вів на палубу.

Пен, посміхаючись, ліниво сперся на двері. Так він стояв кілька хвилин, не рухаючись, схиливши голову набік. Коли почувся гуркіт моторного човна, чоловік усе ще залишався біля одвірка. Лоїс дивилася на нього, і її серце несамовито калатало, а руки боляче вчепилися в коліна.

Вони дивились одне на одного, аж поки гуркіт моторного човна не стих. Тоді Пен вийшов, зачинив двері каюти на ключ і поклав його собі до кишені.

Ед Ліон повільно проїжджав біля будинку Лоїс, вдивляючись у темряву. Жодного поліцейського він не помітив, у квартирі було темно. Зупинившись за будинком, детектив вийшов із машини і неквапливо пройшовся, аби глянути на вікна Лоїс з іншого боку.

«Що з Інглішем? — питав він сам себе. — Чи вдалося йому вислизнути з рук Моріллі? Сем Крейл повинен знати», — вирішив Ліон і повернувся до машини.

Якщо Нік арештований, треба буде знайти Лоїс, вирішив він, сідаючи за кермо. Але де її шукати? Шерман не може тримати дівчини у своїй квартирі. Напевно, є якась схованка, однак де?

Ліон зупинився біля цілодобової аптеки, вискочив із автомобіля, підійшов до телефону і набрав номер Крейла.

Годинник на стіні показував за двадцять десяту. Почувши, що лінія зайнята, детектив нетерпляче скривився, кинув слухавку й дістав сигарети. Вдихаючи їдкий дим, намагався вирішити, що робити далі.

Раптом згадав про Глорію Віндсор. Якщо Шерман має схованку, то вона може про неї знати. Чоловік набрав номер Крейла ще раз.

Відповіла Гелен Крейл.

— Це Ед Ліон. Сем є?

— Щойно вийшов, — сказала місіс Крейл. — Якщо це важливо, можу його наздогнати. Він якраз сідає в авто, зібрався до поліцейського відділку.

— Будь ласка, поклич його, Гелен! Це надзвичайно важливо.

— Хвилинку.

Спохмурнівши, Ліон сперся на стінку будки. Схоже, у нього буде важка нічка. Звичайно, Інгліш би хотів, аби спочатку знайшли Лоїс, а тоді вже займалися Шерманом. Детектив зісунув капелюх на маківку і витер з лоба краплини поту.

— Алло! — голос Крейла різонув вухо. — Це ти, Ліоне?

— Так. Ніка взяли?

— Він телефонував кілька хвилин тому. Поліція була у нього під дверима. Я вже в дорозі до відділку. Чорт! Він мав здатись, як я і радив. Тепер треба буде гори звернути, аби його витягти.

— Не панікуй, — коротко кинув Ліон. — Лоїс зникла. Найімовірніше, вона у Шермана. Коррін Інгліш убита.

— Що ти сказав?! — перепитав Крейл, підвищивши голос.

— Лоїс пішла до Коррін. Нік вважав, що Коррін і Шерман змовилися. Лоїс збиралася привезти її, щоб Нік міг із нею поговорити. Я застав Коррін повішеною, а Лоїс зникла, але точно там була, я знайшов її хустинку. Мушу розшукати її, Крейле. Скажеш Ніку, що я навідаюся до цієї дівулі — Віндсор. Вона точно має щось знати. Це — єдиний наш шанс. Повідом босу, аби не хвилювався. Я знайду Лоїс, навіть якщо це буде останнє, що я зроблю.

— Хто така Віндсор? — запитав адвокат.

— Не важливо. Просто передай Ніку. Все, я погнав.

— Будь зі мною на зв’язку! — вигукнув Крейл.

— Угу. Я зателефоную, коли щось дізнаюся. Коли ти повернешся?

— Не знаю. Можливо, за годину. Подзвони мені за годину.