Джеймс Чейз - Я сам поховаю своїх мертвих

— Де?

Ліон рвонув уперед, дістаючи із кишені штанів пістолет. Дівчина раптом зупинилась і повернулася лицем до нього, притискаючи руки до грудей, а він щодуху помчав вулицею.

Щось блиснуло від дверей будинку, а потім почувся звук пострілу.

Мей несамовито заверещала, а Ліон, намагаючись її перекрикнути, гукнув, аби вона падала на землю. Тоді вистрілив у напрямку дверей, поки коп падав, намагаючись дістати пістолет. Пролунав ще один постріл, і Ліон відчув струмінь гарячого повітря, що промайнув біля його обличчя. Він відскочив у тінь, подалі від світла вуличного ліхтаря. Коп упав на землю і тричі вистрелив у напрямку дверей. Звідти у відповідь пролунав ще один постріл. Темна ніч наповнилася вилясками.

Коп смикнувся, спробував піднятися, кілька секунд опирався на руки, а тоді впав. Його кашкет покотився дорогою, а по щоці потік струмочок крові. Пістолет випав з його руки. Ліон закотився за сміттєві баки і двічі вистрелив у напрямку спалахів від пострілів. Товстун, зігнувшись удвоє, вийшов на світло, притискаючи руки до живота, тоді зробив два чи три кроки і впав долілиць на тротуар.

Ліон глянув на Мей. Та стояла посеред дороги, прикривши руками рот. Він закричав, аби дівчина лягла на землю, коли побачив, що у дверях промайнула якась тінь. Чоловік зі шрамом вискочив з будинку, здіймаючи пістолет, і вистрелив у білявку. Ліон вистрелив одночасно з ним.

Чоловік зі шрамом випустив пістолет, схопившись за зап’ястя. Ліон вистрелив ще раз, але не влучив. Чоловік зі шрамом заховався за машиною, що стояла перед будинком.

Ліон обережно виглянув з-за баків. Перелякана дівчина бігла вулицею вниз, і він кинувся за нею.

Люди почали виглядати з вікон і виходити на балкони.

Двоє чоловіків, вийшовши з будинку, накинулися на Еда і повалили його.

— Ану відпустіть! — закричав детектив, намагаючись вирватися. — Я мушу зупинити ту дівчину.

— Спершу зачекаємо на поліцію, — вигукнув один із чоловіків, вчепившись у Ліона. Інший, невисокий, у сорочці з короткими рукавами, намагався втримати ліву руку Ліона. Ед відкинув його і врізав кулаком іншому в обличчя, зваливши того на асфальт. Тоді піднявся на ноги і рвонув за дівчиною, але вона кудись зникла. Довга, погано освітлена вулиця тепер була безлюдна.

Мей наосліп бігла до провулка, що виводив до чорного входу в будинок номер 23. Задихаючись, вона заскочила у провулок, її єдиним бажанням було зачинитись у своїй квартирі й заховатися під ковдру.

Провулок був темний і вузький, мов довгий чорний тунель. За двадцять ярдів вона раптом зупинилась, а серце втекло у п’ятки. Темрява ніби зімкнулася над нею. Дівчина сперлася на стіну, надто налякана, аби бігти далі. Страх паралізував її, вона не могла навіть кричати. Щось поблизу заворушилося, і вона почала з острахом вдивлятись у темряву, поки серце немов намагалося вистрибнути з грудей.

— Я чекав на тебе, Мей, — несподівано прошепотів їй у вухо чоловічий голос, і дівчина відчула теплий, солодкуватий від жувальної гумки подих.

— Я знав, що ти підеш цим шляхом. І чекав, — рука виринула з темряви й ніжно узяла дівчину за зап’ястя. — Ми хочемо, щоб ти мовчала, Мей, — продовжив голос. — Ти знаєш занадто багато. Я наказав Пену і Фету заткнути твій красивий ротик, але вони тут такого накоїли... Що ж, зроблю усе сам.

Мей раптом відчула жахливий біль у грудях і схопилася за руку незнайомця. У ній було щось тверде, що виростало ніби з її тіла.

— Що ти зі мною зробив? — прохрипіла відчайдушно дівчина, намагаючись відштовхнути його руку подалі. — Що ти зробив?

Її руки раптом обхопили холодне, зі слонової кістки, руків’я ножа, і Мей із жахом зрозуміла, що лезо — в її тілі. Дівчина повалилася на стіну, піт градом стікав з обличчя, а коліна підкосилися, поки біль заповнював усе тіло. Вона так і стояла, тримаючись за руків’я, і тихенько плакала, відчуваючи, як життя повільно її покидає.

Нік Інгліш усе ще міряв кроками кімнату, коли увійшов Ед Ліон і розлігся у кріслі, зсунувши капелюх на маківку.

— Ну й вечір! — вигукнув він. — Маєш щось випити?

Інгліш підійшов до секретера і налив дві великі склянки віскі.

— Де дівчина? — запитав Нік, поставивши випивку на стіл.

— Напевно, уже у морзі або по дорозі туди, — відповів Ліон, узявши склянку й одним ковтком осушивши її наполовину. — Бідне дитя... — він поставив склянку і скривився.

— Хочеш сказати, що вона мертва?

— Так, без варіантів. Хтось устромив їй ніж у живіт, — і Ліон розповів бізнесмену нещодавні події.