Джеймс Чейз - Я сам поховаю своїх мертвих

Ліон більше не вагався: він прикинув, що чоловіку зі шрамом, який побіг до ліфта, що рухається, мов равлик, потрібно ще буде обійти будинок. Що ж, часу обмаль, але це краще, ніж сидіти в кімнаті, наче у пастці. Він схопив дівчину, яка все ще була непритомна, і перекинув через підвіконня. Уже з балкона детектив почув, як зловісно тріщать двері кімнати.

Унизу було темно, й Ед не міг розгледіти, куди виводить провулок. Глянув угору й зрозумів, що на дах їм обом не вилізти. Треба спускатися.

Ліон закинув дівчину на плече й рушив металевими сходинками, тримаючись за іржаві поручні. Мей була важкою, і на третьому поверсі Ліон уже не відчував ніг, а серце його немов намагалося вистрибнути із грудей. Ледь не падаючи, він продовжував спускатися, міцно опираючись на поручні. Ліон думав лише про те, аби дістатися провулка раніше за чоловіка зі шрамом.

Остання секція драбини почала зі скрипом опускатися, коли він ступив на неї ногою. Опинившись на землі, Ліон сперся на стіну, аби перевести подих та отямитися. Озирнувшись навсібіч, він зрозумів, що не знає, в якому напрямку рухатися. Навколо була суцільна темрява. Ед вирішив піти праворуч, але не ступив і кількох кроків — звук, що пролунав позаду, змусив його обернутися.

Це саме відчинилися двері, й світло впало на частину провулка. Із дверей вийшов чоловік зі шрамом. Затамувавши подих, Ліон продовжив повільно рухатися, намагаючись не видати себе жодним звуком.

Чоловік зі шрамом озирався, намагаючись зрозуміти, куди той дівся.

А Ед ступав у темряві, тримаючись за цегляну стіну, готовий кинутися бігти, якщо переслідувач рушить у його напрямку.

Раптом Ліон уперся в стіну і, спіткнувшись, мало не впав. Відновивши рівновагу, почав гарячково обмацувати цеглу перед собою. Глухий кут. Він звернув не туди і сам загнав себе у пастку.

Детектив озирнувся. Чоловік зі шрамом ішов у його напрямку, тримаючи в руці пістолет.

За стіною шуміла вулиця, і Ліон зрозумів, що перебуває неподалік від дороги. Потрібно було повертати ліворуч, але тепер уже пізно: чоловік зі шрамом перекрив йому вихід. Ед обережно поклав непритомну дівчину на землю. Він знав, що його не видно і що той чоловік рухається навмання. Ліон поповз назустріч. Чоловік зі шрамом наближався повільно, невпевнено, постійно прислухаючись.

Коли детектив відповз від дівчини на двадцять ярдів, він присів і причаївся, притиснувшись до стіни. Чоловік зі шрамом був ярдів за п’ятнадцять [4] 1 ярд — 0,9144 м, 20 ярдів — 18,29 м, 15 ярдів — 13,72 м. . Рухаючись у суцільній темряві, він виставив пістолет уперед і вільною рукою намацував стіну, біля якої причаївся Ед.

Чоловік зі шрамом був уже недалеко. Ліон чув його подих і запах парфумів. Темна тінь пройшла зовсім близько від нього, не помітивши, й продовжила рухатися далі так само повільно, як і раніше. Ліон змушений був відзначити стійкість нервів чоловіка, котрий пробирався у таку темну діру, не знаючи, що може чекати на нього за крок чи два. Ед припіднявся, напружився і кинувся на широку спину незнайомця.

Чоловік зі шрамом злякано крякнув, упав навкарачки і випустив пістолет. Ліон зімкнув руки на його горлі, схопивши своєю однією рукою за зап’ястя іншої, і щосили потягнув назад. Незнайомець, зігнувшись, підняв Ліона на спині. Той лише стиснув руки сильніше. Ще якусь хвилину не розривати рук — і противник відключиться. Але це було простіше сказати, ніж зробити. Ед наче намагався втримати дикого кота. Чоловік зі шрамом вдарив Ліона до стіни, відскочив, випрямився і гепнув знову.

Ліон відчув, як тріснули його ребра, але, зціпивши зуби, продовжував стискати руки.

Чоловік зі шрамом спробував запхати пальці детективові в очі, але той, відчувши небезпеку, встиг відвернути голову. Супротивникові вдалося лише спіймати його за вухо, але він так крутонув ним, що раптовий гострий біль вибухнув у скронях Ліона, а в очах потемніло. Він осів вперед, штовхаючи чоловіка зі шрамом на коліна і намагаючись змусити його відпустити вухо, аби руками захистити обличчя від удару об асфальт.

Ед вдарив коліном супротивника у спину і ще сильніше зімкнув руки на його шиї. Раптом чоловік зі шрамом обм’як і розпластався на землі. Ліон стискав руки ще дві чи три секунди, а тоді полегшено зітхнув та відступив. Чоловік зі шрамом не ворушився.

Детектив оглянув провулок, чи, бува, там не з’явився товстун, тоді знайшов пістолет свого нападника і побіг по дівчину. Закинувши її на плече, рушив до відчинених дверей. Наблизившись до них, притиснувся ближче до стіни, спрямував пістолет на двері й зазирнув у напівтемний коридор. Там нікого не було.