Джеймс Чейз - Я сам поховаю своїх мертвих

До нього раптом дійшло, що дівчина п’яна, як чіп. Від здивування він випустив її руку.

— Заспокойся, красунчику, — проказала вона. — Двадцяте століття вже, не забув? Можеш продовжувати залицятися.

— А щоб тебе! Оті двоє, які піднімаються сходами, йдуть по твою шкуру. Тож ти повинна піти зі мною, — бовкнув, не подумавши, Ліон.

— Ще двоє хлопців? Та хай приходять. І ти заходь. Влаштуємо таку вечірку...

Детектив спробував схопити її знову, але дівчина відстрибнула назад.

— Якщо ті двоє такі самі настирливі, то буде весело, — сказала вона, нетверезо погойдуючись на ногах. — Заходь перший, матимеш фору.

Ліон підійшов до дверей, з його обличчя лився піт.

— Гей, ти!

Ед чекав на це. Краєм ока він побачив чоловіка зі шрамом, який піднявся сходами, а за ним уловив силует іншого — низького й товстого.

Ліон вскочив у квартиру, гримнув дверима, прокрутив ключ і закрив засувки.

— Думаєш, що дістануся тобі одному? — запитала дівчина. — Ти, може, не зрозумів, але я не з тих... Відчини двері та впусти тих двох хлопців.

— Послухай... — попросив Ліон.

— Та пішов ти, я сама їх впущу, — Мей, похитуючись, рушила до дверей.

— Не будь дурною! — Ліон відштовхнув її. — Ці двоє...

— Ти кого назвав дурною?! — гаркнула дівчина. — Забирайся з дороги!

— Ти мене врешті-решт послухаєш?

Мей швидко обійшла чоловіка і навіть встигла відсунути верхню засувку, перш ніж він схопив її.

У двері загримали.

— Не лапай мене! — викрикнула знервовано дівчина, відштовхуючи Ліона.

— Ці двоє прийшли тебе вбити, ти, дурепо, — заволав детектив, відтягуючи її від дверей. Тоді схопив дівчину за плечі й щосили струсонув. — Ці хлопці... — він раптом важко застогнав від несподіванки, коли вона ляснула його по очах. На мить Ед наче осліп. А Мей уже відсунула нижню засувку і саме взялася за ключ, коли Ліон відтягнув її назад і кинув на крісло. Він ледве встиг закрити засувки, як двері струсонулися від удару.

Двері витримали, але Ліон розумів, що це — ненадовго.

Дівчина нарешті вилізла з крісла і кинулася на Еда, б’ючи кулаками у груди та обличчя. Він марно намагався її зупинити, аж поки не схопив зап’ястя і не притиснув її руки до своїх грудей.

— Та послухай, чорт забирай! Цим хлопцям ти платила за шантаж.

Мей була надто п’яною, аби розуміти хоч щось. Штовхнувши його вперед, дівчина буцнула Еда у підборіддя й вдарила по гомілці. Лаючись під ніс, він збив її з ніг і штовхнув у спальню.

Це була маленька кімната з вузьким ліжком біля вікна. Важка дубова шафа для одягу стояла біля стіни навпроти туалетного столика.

Ліон кинув дівчину на ліжко, зачинив двері на ключ і швидко вийняв його із замка. Та Мей зіскочила з ліжка, її очі від люті налилися кров’ю, а лице побіліло. Білявка розмахнулася, аби щосили вдарити Еда, та він перехопив її руку, підняв дівчину і відкинув так сильно, що вона, напевно, вбилася б, якби Ліон її трохи не притримав.

Тепер Мей лежала, задихаючись та боячись поворухнутися, а Ліон цим скористався і почати штовхати до дверей дубову шафу. Вона була важкою, і чоловік докладав неймовірних зусиль, аби зрушити її з місця.

— Не смій чіпати мої речі! — вигукнула дівчина. — Перестань, чуєш?

Ліон, проігнорувавши її, вперся плечима у шафу і нарешті припер нею двері. Щойно перевів подих, як у сусідній кімнаті щось тріснуло. Вхідні двері не витримали, зрозумів він. Що ж, цих дверей їм так швидко не виламати. Ліон відчинив дверцята шафи, дістав звідти перше, що потрапило під руку — як виявилося, шубу, — і кинув білявці.

— Одягайся, швидко!

— Та пішов ти! — вона відкинула шубу на підлогу.

Ліон підняв дівчину на ноги і струсонув.

— Одягайся!

Мей спробувала роздерти його обличчя нігтями, але Ліон знову схопив її за зап’ястя, розвернув і штовхнув лицем до ліжка. Притиснувши коліном її спину, спробував натягнути рукави шуби на руки дівчини, але вона так сильно пручалася, що було марно й намагатися це зробити.

Не можна гаяти й секунди, розумів Ліон, бо лишається зовсім небагато часу, перш ніж ті двоє увірвуться до кімнати. Облишивши дівчину, Ед спробував заспокоїтися. Вона тим часом сповзла з ліжка і кинулася до нього з кулаками. Детектив ухилився, вдарив її в обличчя і відразу підхопив дівчину, щоб вона не впала.

На непритомну Мей йому таки вдалося натягнути шубу. Покінчивши з цим, Ед виглянув за вікно і полегшено зітхнув, побачивши пожежну драбину за кілька футів від себе.

— Він вилазить у вікно, — почувся голос чоловіка зі шрамом. — Я спускаюсь, а ти виламуй ці двері.