Джеймс Чейз - Я сам поховаю своїх мертвих

— Я йду додому, — заявила дівчина так беззаперечно, що Ед на мить завмер.

— Їдьмо. Ти ж не хочеш додому, ще надто рано, — переконував він.

— Я йду додому, — повторила дівчина і засунула руки у кишені шуби. Шуба привідкрилась, і водій витріщився на напівпрозору нейлонову піжаму, затамувавши подих.

— А щоб тебе... Моїй би таку піжамку... — тихенько присвиснув він.

— А не пішли б ви обоє... — холодно проказала Мей, заправляючи шубу. — Я йду додому.

Вона повернулася і, хитаючись, рушила дорогою.

Ліон стрибнув уперед, схопив її за руку і потягнув назад.

— Так просто ти не підеш! — гаркнув він. — Спочатку ми вип’ємо.

Дівчина спробувала вирватись, але Ед тримав її дуже міцно.

— Я закричу, — сказала дівчина, спираючись на нього. — Увесь час відчувала, що маю щось зробити, і не могла допетрати, що саме. А тепер знаю — закричати.

— А навіщо тобі кричати? — Ліон поспішно відпустив її. Дістав портсигар і запропонував білявці сигарету. — Закуриш?

— Вони ж без наркотиків? — уточнила та підозріло.

— З цього боку — простий «Кемел», а з іншого — не простий, — усерйоз пояснив Ліон.

Беручи простий «Кемел», він помітив, як водій витріщився на нього.

— Гей, містере, що тут узагалі діється? — запитав таксист.

— Не пхайся! — гаркнув детектив. — Пильнуй своє таксі, — він поклав руку на плече дівчини і повів її до машини. — Поїхали по випивку, солоденька? Бар скоро зачинятиметься, можемо спізнитися.

Вона відстрибнула від нього.

— Нікуди я не поїду. Я йду додому.

Ліон вирішив, що їй нарешті потрібно ще раз врізати — для порозуміння. Часу на вмовляння вже не було. Будь-якої миті міг з’явитися чоловік зі шрамом — і все зійде нанівець.

— Зачекай, — сказав Ед, стискаючи правий кулак. — Глянь, який чудовий місяць. Хіба це не пробуджує у тебе бажання лишитись і гарно провести час?

Мей глянула вгору, і її підборіддя стало прекрасною мішенню. Але перш ніж Ліон встиг зацідити, його руку перехопив водій і штовхнув назад так, що Ед, втративши рівновагу, осів на тротуар.

— Що це ти надумав? — люто запитав водій. — Я не збираюся бути співучасником. Що тут узагалі діється?

— Це він ударив мене раніше, — дівчина підбігла до Ліона і лупнула його ногою. — Це навчить тебе, як бити жінок, ти, мавпо.

Ліон обхопив її ноги і повалив на себе. Коли спробував піднятись і запхати її в автомобіль, водій перегородив йому дорогу.

— Не в моє таксі, — заверещав той. — Відпусти її або я виб’ю тобі всі зуби.

— Вона несповна розуму, — вигукнув Ліон, намагаючись утримати дівчину. — Я мушу доставити її додому. Допоможи посадити її в машину, поки ще не втнула якихось дурниць.

Дівчина закинула голову і заверещала так, що Ліон мало не оглух. Детектив спробував закрити їй рота рукою, але раптом водій ударив його по голові, й від несподіванки Ліон випустив дівчину. Ед ще намагався втримати її, схопивши за шубу, але та вислизнула, і шуба залишилась у його руках. Дівчина стрімголов побігла вулицею.

— Що тут коїться? — впевненим голосом запитав червонощокий коп, який несподівано виринув із тіні.

— Оцей чоловік намагався викрасти дівчину, — відповів водій, вказуючи на білявку, яка зупинилася посеред вулиці. Ліхтар світив прямо на неї, і коп витріщився на її прозору піжаму.

— Вона не може ходити вулицею напівголою, — гаркнув він сердито. — Це непристойно.

Ліон з огидою відкинув шубу.

— Двоє убивць полюють на неї. Я хочу забрати її у безпечне місце, — пояснив Ед копу. — Заарештуйте її і відведіть у відділок, головне, щоб вона не повернулася до своєї квартири.

Коп підозріло глянув на нього.

— Які двоє вбивць?

— Він бреше, босе, — з тривогою озвався водій. — Цей чоловік збирався вдарити її, але я йому завадив. У нього ще сигарети з наркотиками і взагалі, він намагався її викрасти.

— Мовчи! — розсердився детектив і повернувся до копа. — Давайте прихопимо дівчину і всі разом підемо до відділку. Там усе спокійно з’ясуємо.

— Ти сиди тут, — наказав коп водієві. — А ти підеш зі мною, — продовжив він до Ліона. — І без дурниць, або шукатимеш собі новий череп.

Вони рушили вулицею вниз. Коли дівчина побачила, що обоє йдуть до неї, вона пришвидшилася. Тримаючись середини вулиці, дівчина тепер бігла до автомобіля, котрого залишив нападник зі шрамом. Коли вона була ярдів за двадцять від автомобіля, Ліон помітив чоловіка, який стояв біля входу в будинок.

— Обережно, — крикнув Ед до копа. — Он там убивця.

Коп зупинився.