Деннис Лихэйн - Містична річка

— Вона зустрічалася з кимось?

— Регулярно ні з ким.

— А що ви скажете про випадкові зустрічі?

— Ну, знаєте…

— Так, так?

— Про такі зустрічі вона нам не розповідала.

— Даяно, Ів, облиште. Щоб ваша найліпша подруга ще з дитячого садка та не розповідала вам, із ким вона зустрічається?

— Вона не любила розмовляти на такі теми.

— Атож, Кейті була дуже потайлива, коли йшлося про зустрічі з хлопцями.

Вайті спробував підійти з іншого боку.

— Тож не було нічого незвичайного в її останній вечір? Нічого такого, що відрізнялося б від її звичної поведінки?

— Ні, не було.

— А що ви скажете про її намір покинути місто?

— Нічого.

— Нічого? Даяно, Кейті мала рюкзак у задній частині свого автомобіля. Там були брошури з описом Лас-Вегаса. То, може, вона поклала їх туди для когось іншого?

— Можливо. Я не знаю.

Тут до розмови втрутився батько Ів.

— Моя люба, ти повинна все розповісти, це може допомогти знайти вбивцю вашої подруги. Адже йдеться про Кейті, якої вже нема на світі.

Це спричинило нові потоки сліз. Дівчата знетямилися від горя, вони ридали, тремтячи й обіймаючи одна одну, широко розтуливши роти й надавши їм форми літери «О» в своїй пантомімі розпачу. Шон не раз спостерігав таку мить, коли, як висловлювався Мартін Фріл, греблю проривало й смерть жертви ставала для свідків очевидною. У такі хвилини залишалося тільки спостерігати або йти геть.

Вони спостерігали й чекали.

Ів Піджин схожа на пташку, подумав Шон. Її личко було дуже гостре, ніс дуже тонкий. Проте ці риси були їй на користь. Вона мала грацію, яка надавала її тендітності майже аристократичного вигляду. Ів розуміла, що вона — жінка, яка здається гарнішою у формальному вбранні, ніж у випадковому. Вона випромінювала пристойність і розум, що, як здавалося Шонові, може приваблювати лише серйозних чоловіків, віднаджуючи шахраїв та Ромео.

Даяна, навпаки, випромінювала чуттєвість, яка зазнала поразки. Шон помітив збляклий синець під її правим оком. Вона здалася йому тупішою, ніж Ів, більше схильною до емоцій, а можливо, й до сміху. В її очах світилася прихована надія, потреба, що, як знав Шон, рідко приваблювала чоловіків іншого виду, ніж чоловіків-хижаків. Шон розумів, що наступними роками вона опиниться в центрі домашніх скандалів, які вимагатимуть втручання поліції, та, коли полісмени дістануться до її дверей, будь-яка надія в її очах погасне.

— Ів, — лагідно проказав Вайті, коли дівчата нарешті перестали плакати, — мені потрібна інформація про Романа Фоллов.

Ів кивнула з таким виразом, ніби чекала цього запитання, але нічого не сказала. Вона гризла свого великого пальця й дивилася на крихти на скатертині.

— Це той шпендрик, який крутиться біля Боббі О’Доннела? — запитав її батько.

Вайті підняв руку, щоб той замовк, і подивився на Шона.

— Ів, — сказав Шон, знаючи, що саме до Ів вони повинні добутися.

Її важче буде розколоти, ніж Даяну, але вона спроможна повідомити більше важливих подробиць.

Вона подивилася на Шона.

— Вас ніхто не переслідуватиме, якщо це вас турбує. Те, що ви нам розповісте про Романа Фоллов або Боббі, залишиться з нами. Вони ніколи не довідаються, що це надійшло від вас.

Даяна сказала:

— А якщо дійде до суду? Що тоді?

Вайті глянув на Шона так, наче казав: давай-но, викручуйся ти.

Шон зосередив свою увагу на Ів:

— Якщо ви не бачили, щоб Роман або Боббі витягували Кейті з машини…

— Ні.

— Тоді окружний прокурор не наполягатиме, щоб будь-хто з вас двох свідчив у відкритому суді. Ів, не бійтеся. Він може запитати чимало, але не примушуватиме вас відповідати.

— Ви їх не знаєте, — сказала Ів.

— Боббі й Романа? Звичайно, я їх знаю. Я посадив Боббі на дев’ять місяців, коли працював над справами про наркотики. — Шон нахилився й поклав свою руку на стіл десь за дюйм від її руки. — І він погрожував мені. Але це все, що він та Роман уміють — базікати.

Ів відповіла на приязний жест Шонової руки, скрививши губи в напівгіркій посмішці.

— Лайно собаче, — процідила вона.

— Ти не вживай таких слів у моєму домі, — сказав її батько.

— Містере Піджин, — перебив його Вайті.

— Ні, — заперечив Дру. — Мій дім — мої правила. Я не хочу, щоб моя дочка розмовляла так, ніби вона…

— Це був Боббі, — промовила Ів, і в Даяни вихопилося коротке зітхання. Вона подивилася на подругу так, ніби та втратила глузд.

Шон побачив, як брови Вайті вигнулися аркою.

— Ким був Боббі? — запитав Шон.