Деннис Лихэйн - Містична річка

Шон простяг руку й доторкнувся до її зап’ястка. Вона подивилася на нього своїми дикими й немолодими очима. Схоже, вона чекала, що він уріже їй ляпаса.

— Я можу рекомендувати вам лікаря, Селесто, він намагається лікувати тих, хто втратив близьку людину внаслідок жорстокого злочину.

Вона кивнула головою, хоч його слова, схоже, анітрохи її не втішили. Її зап’ясток випав з його руки, і Селеста знову стала смикати свої пальці. Помітивши, що Лорен спостерігає за нею, вона подивилася вниз на свої пальці та опустила руки. Потому знов підняла їх, склала на грудях і підсунула долоні під лікті, неначе хотіла не дати їм відлетіти геть. Шон помітив, як Лорен усміхнулася до неї слабкою, стриманою усмішкою, усмішкою смиренного співчуття, і з подивом завважив, що Селеста відповіла їй власною невеселою усмішкою, вдячно закліпавши очима.

Раптово він відчув любов до своєї дружини, таку, якої не відчував ніколи раніше, приголомшений її спроможністю негайно виявляти спорідненість із пропащими душами. І подумав, що це він зіпсував їхнє подружнє життя, надто часто проявляючи своє поліційне его та свою зневагу до вад і слабкостей людей.

Шон простяг руку й доторкнувся до щоки Лорен. Цей жест примусив Селесту відвернутися.

Вона споглянула на авеню, де саме проїздила платформа у формі бейсбольної рукавиці, заповнена спортсменами в футболках, наймолодші з них весело вимахували руками, мало не божеволіючи від захвату.

Щось у цій композиції не сподобалося Шонові, можливо, форма бейсбольної рукавиці, що, здавалося, не була приємною для дітлахів, хоч і щільно огортала їх, але діти забували про все, регочучи, мов божевільні.

За винятком одного хлопця. Він був сумний і дивився кудись униз на колеса своєї платформи. Шон відразу його впізнав. Син Дейва.

— Майкле! — Селеста замахала йому руками, але він не оглянувся назад. Він не відривав очей від коліс, хоч Селеста погукала його знову. — Майкле, любий! Подивись на мене! Подивися, Майкле!

Платформа поїхала далі, Селеста все гукала й гукала, а її син не хотів дивитись на неї. Шон міг бачити юного Дейва в плечах хлопця, в його опущеному підборідді, в його майже делікатній дитячій вроді.

— Майкле! — гукала Селеста.

Вона знову стала смикати свої пальці й зійшла з узбіччя.

Платформа проминула їх, але Селеста переслідувала її, проштовхуючись крізь натовп, махаючи руками й вигукуючи синове ім’я.

Шон відчув, як Лорен лагідно торкнулася його руки, і знову подивився через вулицю на Джиммі. Навіть якщо довіку доведеться шукати доказів його провини, він не відступиться. Ти бачиш мене, Джиммі? Ну ж бо, поглянь на мене ще раз.

І голова Джиммі обернулася. Він усміхнувся Шонові.

Шон підняв руку, виставивши вперед указівний палець, а великим пальцем зобразивши щось на зразок пістолетного курка. Відтак натиснув на гачок і вистрелив.

Усмішка Джиммі поширшала.

— Хто ця жінка? — запитала Лорен.

Шон подивився на Селесту, як вона дрібушила поруч лінії людей, що маршували в параді, стаючи дедалі меншою в міру того, як платформа віддалялася по авеню. Її пальто лопотіло за нею.

— Вона втратила чоловіка, — промовив Шон.

І він подумав про Дейва Бойла й пожалкував, що не купив йому пива, як обіцяв, на другий день розслідування. Як шкода, що він не був терплячішим і добрішим до нього, коли вони були дітьми, і що Дейвів батько покинув його, а мати була дуркувата. Як шкода, що йому довелося пережити так багато неприємних подій. Стоячи біля лінії параду зі своєю дружиною та донькою, він багато чого бажав Дейвові Бойлу. Але найбільше він бажав йому миру. Він сподівався, що Дейв, хоч би де він тепер був, знайшов нарешті спокій.

Дякую сержантові Майклові Лону з поліційного департаменту Вотертауна, радникові Бостон-Сіті Браєнові Гонану, Дейвідові Маєру, начальникові відділу вбивств прокуратури округи Сафолк, Терезі Леонард та Анні Ґ’юден — за виправлення моїх помилок, і Томові Мерфі з похоронної контори «Мерфі та син» у Дорчестері.

Особливу подяку маю скласти поліціянтові Роберту Меннінґу з поліції штату Массачусетс, який допоміг мені розпочати гру й відповів на всі мої запитання, хоч би які дурні вони були, з безневинним виразом обличчя.

Вельми вдячний надзвичайному агентові Анні Ріттенберґ і блискучому редактору Клер Вачтел за те, що сприяли мені в нелегкій праці.

Денніс Лігейн — автор карколомних детективів, що були відзначені літературними преміями Шеймуса, Ентоні, Баррі, Ніро Вульфа та найпрестижнішою — Едґара Аллана По. До екранізації романів Лігейна бралися Мартін Скорсезе та Бен Аффлек, а фільм Клінта Іствуда «Містична річка», знятий за однойменним бестселером «Нью-Йорк таймс», отримав дві премії «Оскар» з шести номінацій.