Деннис Лихэйн - Містична річка

Люди щойно почали виходити зі своїх домівок і розташовуватися на своїх місцях на хіднику. Джиммі дививсь, як вони ставлять коло себе свої переносні холодильники, радіоприймачі та кошики з харчами для пікніка. Він помахав рукою Денові та Морін Гуденам, коли ті поставили свої шезлонги перед пральнею Геннесі. Вони помахали йому у відповідь, і його зворушило співчуття, яке він прочитав на їхніх обличчях. Морін склала долоні ковшиком біля свого рота й щось йому гукнула. Джиммі відчинив вікно й вихилився через нього. В обличчя війнуло свіже повітря, нагріте весняним сонцем і почасти насичене рештками весняної пилюки.

— Що таке, Морін?

— Я запитала, як ти почуваєшся? Окей?

— Так, — сказав Джиммі й з подивом усвідомив, що він і справді почувається окей. Він досі носив у собі Кейті, як стишене й гнівне серце, яке ніколи, він був певен, не припинить шалено калатати. Щодо цього він не мав ілюзій. Горе стало постійним, воно належало йому більшою мірою, аніж будь-який з органів його тіла. Але якимсь чином протягом свого тривалого сну він примирився з ним. Атож, воно стало його частиною, і він дивився на нього під цим кутом зору. За таких обставин він почувався набагато краще, ніж міг сподіватися. — Зі мною… все гаразд! — гукнув він до Морін і Дена. — Відносно, звичайно. Та ви ж розумієте.

Морін кивнула головою, а Ден запитав:

— Тобі чогось треба, Джиме?

— Ми готові допомогти тобі, якщо треба, — сказала Морін.

І Джиммі відчув гордість і наплив давньої любові до них і до всієї цієї місцевості.

— Ні. У мене все гаразд, — відповів він. — Але дякую. Щиро дякую. Це означає багато.

— Ти спускаєшся вниз? — запитала Морін.

— Гадаю, що так, — сказав Джиммі, достеменно не знаючи, слова просто самі злетіли з його вуст. — Ви ще там будете?

— Ми займемо тобі місце! — вигукнув Ден.

Вони помахали руками, й Джиммі помахав у відповідь. Він відійшов від вікна, його груди були наповнені цією сумішшю гордості й любові. То були його люди. Такими були його сусіди. Друзі його родини. Вони займуть йому місце. Займуть місце Джиммі з Низини.

Так називала його крута парубота тими далекими днями, коли він ще не загримів в «Оленячий острів». Крутії водили його в суспільні клуби на Принс-стрит та Норт-енд і казали:

— Гей, Карло (Джино чи хтось інший), познайомся з моїм другом, про якого я тобі розповідав, — Джиммі, Джиммі з Низини.

І Карло, Джино або хтось інший з молодиків ірландського походження робив великі очі й запитував:

— Ти не брешеш? Джиммі з Низини? Приємно, Джиммі, познайомитися з тобою. Я вже давно захоплююся твоєю роботою.

Потім сипалися жарти щодо його віку.

— Ти, либонь, відкрив свій перший сейф, ще сидячи на підгузнику?

Але Джиммі відчував, з якою пошаною, якщо не з благоговійним страхом, ставилися до нього ті круті хлопці.

Він був Джиммі з Низини. Свою першу банду очолив у сімнадцять років. Сімнадцять років — ви в це повірите? Серйозний хлопець. Він не дозволив би жартувати з собою. Хлопець, який тримав свій рот закритим і знав, як треба розігрувати гру та до кого виявляти пошану. Хлопець, який добував гроші для своїх друзів.

Він був Джиммі з Низини тоді, залишається Джиммі з Низини й тепер, і ті люди, які почали збиратися біля дороги, на якій мав відбутися парад, — вони любили його. Вони турбувалися за нього й намагалися розрадити його в його горі, як тільки могли. А чим він міг віддячити їм за їхню любов? Джиммі мав подумати. Що він дав їм насправді?

Відтоді як федерали разом із поліцією Род-Айленда ліквідували банду Луї Джелло, хто претендував уважатися головним бандитом на прилеглій території — Боббі О’Доннел? Боббі О’Доннел і Роман Фоллов. Двійко наркоторгівців найлегшої ваги, завжди готових і на здирство, і на жорстокий рекет. До Джиммі дійшли чутки, що вони уклали угоду з в’єтнамською бандою в Роум-Бейсин, і, щоб азіати не лізли куди їм не слід, вони поділили з ними територію, а потім відсвяткували союз, дощенту спаливши квіткову крамницю Конні, мовляв, зробили застереження всім тим, хто відмовиться їм платити.

Так серйозні справи не робляться. Від сусідів слід триматись якнайдалі й не вплутувати їх у свої справи. Ти мусиш утримувати своїх людей у чистоті й безпеці, а вони тобі віддячать, оберігаючи твої тили, і стануть твоїми вухами, які вчуватимуть будь-який пошепт тривоги. А як іноді вони висловлять свою вдячність конвертом із грішми, тортом або автомобілем, це буде їхній вибір і подяка тобі за те, що ти їх захищаєш.