Деннис Лихэйн - Містична річка

— Ти мене любиш? — запитав Бренден, навіть не поглянувши вниз на свого брата. — Ти так мене любиш, Рею, що навіть убив мою кохану дівчину?

Ураз Джонні О’Ші, як і сподівався Бренден, похопився з місця. Схопивши свою спортивну сумку, він кинувся до дверей, але Бренден уже був на ньому. Він схопив малого мерзотника за горло й ударив його об двері.

— Мій брат ніколи нічого не робить без тебе, О’Ші! Ніколи!

Він замахнувся кулаком, і Джонні заверещав:

— Ні, Брене! Не бий!

Бренден так сильно затопив йому в писок, що чути було, як затріщав його ніс. Потому він урізав йому ще раз. Коли Джонні впав додолу, він скулився в клубок, плюючи кров’ю. Бренден заговорив:

— Я ще повернуся й битиму тебе до смерті, паскудна торбо з лайном.

Рей стояв на хистких ногах, коли Бренден повернувся на кухню, його кросівки ковзали на розбитих кахлях. Він з такою силою заліпив йому ляпаса, що той упав на зливальницю. Далі схопив брата за сорочку, і Рей витріщився на нього. З його наповнених ненавистю очей струменіли сльози, рот був заюшений кров’ю. Бренден кинув його на підлогу, розкинув йому руки й придавив їх коліньми.

— Говори! — наказав Бренден. — Я знаю, ти можеш. Говори, падлючий виродку, або, присягаюся Богом, я тебе вб’ю, Рею. Говори! — заволав Бренден і став молотити Рея по вухах. — Говори! Назви її ім’я! Скажи Кейті, Рею, скажи Кейті!

Очі Рея затуманилися й отупіли, й він виплюнув кров на власне обличчя.

— Говори! — заверещав Бренден. — Я тебе порішу, виродку, якщо ти не заговориш!

Він схопив брата за волосся біля скронь, відірвав його голову від підлоги й став смикати її сюди-туди, поки Реєві очі знову сфокусувалися. Бренден потримав його голову й, заглянувши глибоко в ці сірі зіниці, побачив там так багато любові й ненависті, що йому захотілося відірвати цю голову й викинути у вікно.

Він знову зажадав:

— Говори, — але тепер промовив це слово хрипким здушеним пошептом, — говори.

Він почув гучний кашель, озирнувся й побачив, що Джонні О’Ші стоїть на ногах, спльовуючи кров на підлогу й тримаючи в руці пістолет Рея Старшого.

Шон і Вайті підіймалися сходами, коли до них долинули звуки. У помешканні чувся галас та характерні звуки від ударів тіла по тілу. Потім хтось заволав: «Я тебе вб’ю, виродку!», і Шон, опустивши руку на свій «глок», потягся до дверної ручки.

— Стривай, — сказав Вайті, але Шон уже обернув ручку й ступив у помешкання. За шість дюймів поперед нього хлопчак націляв йому в груди пістолет.

— Стій на місці, е! Не натисни на курок!

Закривавлене обличчя Джонні О’Ші налякало Шона до смерті. Там не було нічого. Либонь, ніколи й не було. Якщо малий натисне на курок, то не тому, що він розгніваний або наляканий. Він натисне на курок тому, що Шон є відеообразом завбільшки шість футів на два дюйми, на який націлений його пістолет.

— Джонні, ти повинен покласти пістолет на підлогу.

Шон чув, як напружено дихає Вайті по той бік порогу.

— Джонні.

Джонні О’Ші сказав:

— Він мене вдарив. Двічі. Зламав мені ніс.

— Хто?

— Бренден.

Шон поглянув ліворуч і побачив Брендена, який стояв у дверях кухні, опустивши руки, закляклий від жаху. Шон зрозумів, що Джонні О’Ші готувався вистрелити в Брендена, коли він увійшов. Він чув дихання Брендена, повільне й неглибоке.

— Ми заарештуємо його, якщо ти хочеш.

— Я не хочу, щоб його заарештували. Я хочу, щоб він помер.

— Померти — це страшна подія, Джонні. Ті, хто помер, ніколи не повертаються, ти це знаєш?

— Знаю, — відповів малий. — Я все про це знаю. Ви цим скористаєтеся?

— Чим?

Джонні О’Ші кивнув на Шонове стегно.

— Своїм пістолетом. Це «глок»?

— Це справді «глок».

— «Глоком» можна прострелити й зад. Я хотів би мати такий. То ви ним скористаєтеся?

— Тепер?

— Так. Випробуєте його на мені?

Шон усміхнувся.

— Ні, Джонні.

Джонні сказав:

— Якого хера ви всміхаєтеся? Випробуйте його на мені. Або давайте, хто кого. Це буде цікаво.

Він витягнув руку з пістолетом, дуло якого було тепер на відстані дюйма від грудей Шона.

— А ти поглянь на мого партнера. Розумієш, про що я кажу? — мовив Шон.

— Подивися на нього, Рею! — гукнув Джонні. — На цього клятого копа. Я на нього напав. Запам’ятай.

— Ліпше припинімо цю гру, — мовив Шон.

— Ви таке бачили? Як коп женеться за чорнопиким і виганяє його на дах? Чорнопикий штовхає копа, і той летить униз. Чорнопикий геть розлютився, і йому було байдуже, що коп мав дружину й купу малечі вдома. Чорнопикий був молодець.