Деннис Лихэйн - Містична річка

Бренден знав також правду про істину. У багатьох випадках усе зводилося до того, щоб подумати, чи хочеш ти дивитися їй у вічі, а чи волієш жити в комфортному незнанні або в брехні. А незнання чи брехню часто недооцінюють. Більшість людей, яких Бренден знав, не могла прожити й дня без незнання, прикрашеного брехнею.

Але цій істині він мусив подивитись у вічі. Адже він уже подивився їй у вічі в камері попереднього ув’язнення, й вона пронизала його, як куля, й засіла у нього в шлунку. Вона не вийшла назовні, а це означало, що він не зможе заховатися від неї, не зможе переконати себе, що її ніколи не існувало. Незнання тут не було можливе. Брехня б тут теж не допомогла.

— Прокляття, — сказав Бренден.

Він відсунув дошку вбік і засунув руку в темряву, доторкаючись пальцями до скіпок і більшої кількості пилюки, але не до пістолета. Він мацав там ще з хвилину, хоч і знав, що зброя зникла. Батькового пістолета не було там, де він мав бути. Він був на волі у світі, й він убив Кейті.

Бренден поставив дошку на місце. Знайшов ганчірку й витер згустки пилюки, що нападали на підлогу, а стілець відніс назад на кухню. Він відчував потребу бути точним у своїх рухах. Це було важливо для того, щоб зберегти спокій. Він налив собі склянку помаранчевого соку й поставив її на стіл. Далі сів на стілець із розхитаною ніжкою і сів так, щоб дивитися на двері в центрі помешкання. Він випив трохи свого соку й став чекати Рея.

— Поглянь на це, — сказав Шон, дістаючи з ящика латентні знімки відбитків пальців і кладучи їх перед Вайті. — Цей найчіткіший, який вони зняли на дверях. Він маленький, бо належить дитині.

Вайті промовив:

— Стара леді Прайор чула, як двоє хлопчаків гралися на вулиці, перед тим як автомобіль Кейті на щось наїхав. Вони гралися хокейними ключками, сказала вона.

— Вона сказала, що чула, як Кейті сказала: «Привіт». Можливо, то була не Кейті. Голос малої дитини може пролунати, як жіночий голос. І не дивно, що немає слідів. Скільки вони важили — по сто фунтів?

— Ти впізнаєш голос цього хлопчака?

— Схожий на голос Джонні О’Ші.

Вайті кивнув.

— Другий хлопчак не сказав нічого.

— Бо він німий і нічого говорити не може, — нагадав Шон.

— Привіт, Рею, — сказав Бренден, коли двоє хлопчаків увійшли до помешкання.

Рей кивнув головою. Джонні О’Ші махнув рукою. Вони попрямували до спальні.

— Рею, підійди, будь ласка.

Рей подивився на Джонні.

— Лише на секунду, Рею. Я хочу дещо запитати в тебе.

Рей обернувся, а Джонні О’Ші поставив долі спортивну сумку, яку ніс, і сів на краєчок ліжка місіс Гарріс. Рей перетнув невеличку залу, увійшов на кухню й, простягши свої руки, подивився на брата, ніби запитуючи: «Чого тобі?»

Бренден підчепив ногою стілець, витяг його з-під столу й кивнув на нього.

Голова Рея смикнулася, коли він відчув носом щось у повітрі, запах, якого він не любив. Він подивився на стілець. Подивився на Брендена.

І просигналив знаками:

— Що я такого зробив?

— Це ти мені скажи, — мовив Бренден.

— Я не вчинив нічого поганого.

— Тоді сядь.

— Не хочу.

— Чому?

Рей стенув плечима.

— Кого ти ненавидиш, Рею? — запитав Бренден.

Рей подивився на нього, як на схибнутого.

— Ну ж бо, признайся, — сказав Бренден, — кого ти ненавидиш?

Реєва відповідь була коротка:

— Нікого.

Бренден кивнув головою.

— Окей. Тоді скажи, кого ти любиш?

Рей подивився на нього тим самим поглядом.

Бренден нахилився вперед, упершись руками в коліна.

— Кого ти любиш?

Рей подивився вниз на свої черевики, потім угору — на Брендена. Він підняв руку й показав на брата.

— Ти мене любиш?

Рей кивнув головою з виразом нетерпіння.

— А маму?

Рей похитав головою.

— Ти не любиш маму?

Рей зітхнув і знаками показав:

«Я не почуваю до неї ні любові, ані ненависті».

— Тож я єдина людина, яку ти любиш?

Реєве личко скривилося в незадоволеній гримасі. Його руки злетіли вгору.

«Так. А тепер мені можна йти?»

— Ні. Сядь, — сказав Бренден.

Рей подивився на стілець, його обличчя було червоне й сердите. Він звів очі вгору й поглянув на Брендена. Далі підняв руку, виставив середній палець, а потім обернувся, щоб піти з кухні.

Бренден навіть не зрозумів, що підхопився з місця, схопив Рея за волосся й, смикнувши, повалив його на підлогу. Він тягнув його назад із такою силою, ніби тягнув іржаву газонокосарку, а потім розтулив пальці, й Рей вислизнув із його руки та, вдарившись об стіну, впав на кухонний стіл. Уся споруда затріщала й гепнулася з ним на підлогу.