Деннис Лихэйн - Містична річка

Дейв знав, що це не так. Адже ті двоє були вовки, а звірі ці винюхують ночами найближчу й найслабкішу здобич, а далі полюють на неї. Хоч тепер вони частіше навідували його уяву — Вовчисько та Жирний Вовк разом із видіннями того, що вони з ним витворяли. Ці видіння рідко навідували Дейва уві сні, проте вони приходили до нього в жахливому спокої материного помешкання, в тривалій мовчанці, коли він намагався читати комікси або дивитися телевізор чи просто визирати з вікна на Рестер-стрит. Вони приходили, і Дейв намагався відкинути їх, заплющуючи очі й силкуючись забути, що Вовчиська звали Генрі, а Жирного Вовка — Джордж.

«Генрі й Джордж, — репетував голос у голові Дейва разом із шарудінням видовищ. — Генрі й Джордж, Генрі й Джордж, Генрі й Джордж, малий засранцю».

Дейв відповідав голосові, який лунав у нього в голові, що він не малий засранець. Він хлопець, який утік від вовків. Іноді, щоб позбутися непривабливих картин, Дейв повторював у пам’яті свою втечу, деталь за деталлю — згадував тріщину, яку він помітив у дверях біля шарніра, гурчання їхнього автомобіля, коли вони поїхали геть, бо їм, либонь, захотілося випити, гвинт без голівки, яким він скористався, щоб розширити тріщину, аж поки заржавілий шарнір відламався разом зі шматком дерева у формі леза ножа. Він вийшов у двері, Цей Спритний Малий, і помчав лісом у бік призахідного сонця, добігши до бензоколонки «Ессо» за милю відстані. Для нього було справжнім шоком побачити круглий синьо-білий знак, уже освітлений на ніч, хоч остання частина дня ще не скінчилася. Цей білий неон пробудив у Дейвові якесь гостре почуття. Він примусив його впасти навколішки там, де закінчувався ліс і починалося старе гудронне шосе. Там Рон П’єрро, власник бензоколонки, і знайшов його: хлопчик стояв навколішках й дивився на його знак. Рон П’єрро був тендітний чоловік, але з руками, які, здавалося, могли ламати свинцеві труби, й Дейв часто думав, що сталося б, якби хлопець, який втік від вовків, був насправді персонаж кінофільму. Тоді вони уклали б із Роном союз і Рон навчив би його всіх тих речей, яких батьки навчають своїх синів. Вони осідлали б коней, зарядили рушниці й поїхали шукати пригод у нескінченному світі. Вони жили б у давньому славному часі, Рон і малий. Вони були б герої, які приборкали на широких диких просторах усіх вовків.

Шонові снилося, що вулиця рухається. Він дивився у відчинені двері автомобіля, який пахнув яблуками, й вулиця схопила його за ноги, штовхаючи в той автомобіль. Зіщулений, Дейв сидів усередині на протилежному боці сидіння навпроти дверей, його рот був розкритий у мовчазному завиванні, тоді як вулиця штовхала Шона до автомобіля. Усе, що він міг бачити в своєму сні, були відчинені двері й заднє сидіння. Він не міг бачити чоловіка, який був схожий на полісмена. Він не міг бачити його супутника, що сидів на пасажирському сидінні. Він не міг бачити Джиммі, хоч Джиммі був весь час із ним поруч. Він бачив лише це сидіння, Дейва, двері й сміття на підлозі. Тепер він зрозумів, що то був дзвінок тривоги, якого він тоді не почув — підлога була всіяна сміттям. Обгортки з-під готової їжі та порожні пакетики з-під чипсів, банки з-під пива та лимонаду, паперові стаканчики на каву й зім’ята зелена футболка. Лише коли прокинувся й обміркував свій сон, він зрозумів, підлога автомобіля з його сну була тією самою, що й підлога в реальному автомобілі, й що він пригадав те сміття лише тепер. Навіть коли полісмени прийшли в Шонів дім і попрохали його подумати — справді подумати — про всі можливі деталі, він забув сказати їм про те, йому не спало на думку, що задня частина автомобіля була брудною, бо він цього не пам’ятав. Але уві сні його пам’ять відродилася й саме через це він збагнув — щось було негаразд із тим «копом», його «напарником» і їхнім автомобілем. Шон ніколи не заглядав до поліційного автомобіля в своєму реальному житті, ніколи не бачив його зблизька, але якась його частина знала, що сміття в ньому не може бути. Мабуть, під тим сміттям лежали й обгризені шкуринки яблук, і саме тому автомобіль тоді так пахнув.

Через рік після викрадення Дейва батько прийшов до його спальні, щоб сказати йому дві речі.

Першим було повідомлення, що Шона прийняли до Латинської школи й у вересні він почне навчатися там у сьомому класі. Батько сказав, що вони з матір’ю пишаються цим. Латинська школа належала до тих шкіл, куди ти мусив ходити, якщо хотів чогось досягти.

Другу річ він сказав майже побіжно, вже підходячи до дверей: