Деннис Лихэйн - Містична річка

Але йому бракувало Кейті. Бракувало її страшенно, і від того, що її немає поруч, і розуміння, що вона ніколи не буде поруч знову, зуби йому боліли так, що він відчував, він повинен зробити щось, що завгодно, якщо лише так він зможе бодай на одну кляту секунду вийти з цього стану, забути про своє жалюгідне життя.

Окей, постановив він. Окей, завтра я почищу пістолет. Я лише почищу його й переконаюся, що він має кулі. Зроблю цю мализну. Я почищу пістолет.

Рей увійшов до кімнати, не знявши роликів, спираючись на свою нову хокейну ключку, як на ціпок, пошкандибав до свого ліжка. Бренден швидко підвівся й витер зі щік сльози.

Рей зняв ролики, подивився на брата й знаками запитав:

«З тобою все гаразд?»

— Ні, — відповів Бренден.

«Я чимось можу допомогти тобі?»

Бренден відповів:

— Усе гаразд, Рею. Ти нічим допомогти мені не зможеш. Але хай тебе це не турбує.

«Мама каже, що тобі краще».

— Що?

Рей повторив те, що сказав.

— Он як, — сказав Бренден. — Звідки вона взяла?

Руки Рея злетіли вгору.

«Якби ти поїхав, мама дуже засмутилася б».

— Вона звикла б.

«Може, звикла б, а може, й ні».

Бренден поглянув на брата, який сидів на ліжку, пильно дивлячись йому у вічі.

— Не чіпляйся до мене, Рею. Гаразд? — Він нахилився до нього, думаючи про пістолет. — Я кохав її.

Рей не відвертав від нього погляду, але його обличчя було непроникне, як гумова маска.

— Ти знаєш, що це таке, Рею?

Рей похитав головою.

— Це так, ніби ти знаєш усі відповіді на тест у ту хвилину, коли сідаєш за парту. Так ніби знаєш, що з тобою все буде гаразд довіку. І ти не ходиш, а літаєш, бо почуваєш себе переможцем. — Він відвернувся від брата. — Ось що це таке.

Рей постукав об спинку ліжка, щоб Бренден подивився на нього, а тоді знаками промовив: «Ти це відчуєш знову?»

Бренден упав навколішки й наблизив своє обличчя до братового:

— Ні, не відчую. Ти мене не розумієш? Таке зі мною вже не повториться.

Рей поклав ноги на ліжко й уперся спиною в подушку. Бренденові стало соромно, але він був досі сердитий, бо ти завжди так почуваєшся з німими — вони можуть виставити тебе дурним за те, що ти багато базікаєш. Усе, що Рей хотів сказати, вилітало з нього лаконічно, як він і хотів. Він не знав, що означає підшукувати потрібні слова або спотикатися через них, бо твоя розмова вилітає з тебе швидше, аніж працює твій мозок.

Бренден хотів розливати свої думки, хотів, щоб слова вилітали з його рота пристрасним потоком, щоб вони не конче були наділені сенсом, але цілком правдиво виражали його ставлення до Кейті. Щоб вони пояснювали, що кохана означала для нього й що він почував, коли притискався носом до її шиї на цьому ж таки ліжку, зачіпався одним зі своїх пальців за її палець або витирав морозиво з її підборіддя, або сидів поруч із нею в автомобілі й дивився, як напружувався її погляд, коли вона наближалася до перехрестя. Щоб вони пояснювали, з якою втіхою він дослухався до її розмови, до її сну, до її сопіння…

Він хотів би виливати свої почуття годинами. Він хотів, щоби хтось його слухав і розумів, що мова існує не лише для того, щоб передавати ідеї або думки. Іноді потрібно передати все людське життя. І хоч ти знав, перш ніж розкривав рота, що зазнаєш невдачі, сама спроба означала для тебе найбільше. Спроба була всім, що ти мав.

Звичайно ж, Рей не міг цього зрозуміти. Слова для Рея були миготінням пальців, вправними падіннями, злетами й посмиками руки. Рей не вмів марнувати слова. Спілкування не було для нього відносним. Ти говориш достоту те, що маєш на увазі, й на цьому твоє завдання закінчується. Розповідати про своє горе й розливати емоції перед братом із його незворушним білим обличчям Бренденові було б соромно. Це йому не допомогло б.

Він подивився на свого скуленого на ліжку маленького брата, що дивився на нього перелякано, і простяг йому руку.

— Пробач мені, — промовив Бренден і почув, як зламався його голос. — Пробач мені, Рею. Окей? Я не хотів образити тебе.

Рей узяв його руку й підвівся.

«То в нас усе окей?» — просигналив він, дивлячись на Брендена так, ніби готувався стрибнути в розчинене вікно, коли той розгнівається знову.

«Усе окей, — просигналив йому Бренден у відповідь. — Усе буде добре».

Шонові батьки жили на обгородженій території притулку Вінгейт, де стояли тиньковані двоспальні будиночки, за тридцять миль від міста. Кожні двадцять будиночків утворювали секцію, і кожна секція мала власний басейн і осередок відпочинку, де в суботу ввечері влаштовували танці. Понад цим комплексом тяглися невеличкі поля для гри в гольф у формі серпастого місяця, і від пізньої весни до ранньої осені на них дзижчали газонокосарки.