Деннис Лихэйн - Містична річка

Він міг розмовляти з нею ухильно або прямо. Глянувши на її обличчя, він збагнув, що прямі запитання дадуть йому найбільші шанси на успіх. Слід захопити її розполохом, поки вона з невідомих йому причин перебуває в неврівноваженому стані.

— Селесто, — промовив він. — Я хочу поставити вам лише одне коротке запитання.

— Мені?

Він кивнув головою, підійшовши до автомобіля й поклавши руки на дах.

— О котрій годині повернувся Дейв додому вночі проти суботи?

— Що?

Він повторив запитання, не зводячи з неї очей.

— Чому вас цікавить, що робив Дейв у суботу ввечері? — запитала вона.

— Не надавайте цьому великого значення, Селесто. Ми поставили Дейвові кілька запитань тому, що він був у барі «Мак-Ґіллз» тоді, коли туди заходила й Кейті. Деякі відповіді Дейва не узгоджуються, й це стурбувало мого партнера. Щодо мене, то я думаю, що Дейв забагато випив тієї ночі й не пам’ятає подробиць, але мій колега ніяк не може заспокоїтись. Тож я повинен лише точно знати, коли він повернувся додому, аби колега облишив свої підозри й ми змогли зосередитися на пошуках убивці Кейті Маркус.

— Ви думаєте, її вбив Дейв?

Шон відхилився від автомобіля й подивився на неї.

— Я не сказав нічого подібного, Селесто. Чорт його бери, чому я повинен так думати?

— Я не знаю.

— Але ж ви це сказали?

— Про що ми розмовляємо? — запитала Селеста. — Я збентежена.

Шон усміхнувся так доброзичливо, як тільки міг.

— Що швидше я довідаюся, коли Дейв повернувся додому, то швидше я переконаю свого партнера облишити провали в розповіді вашого чоловіка й перейти до речей конкретніших.

Селеста здавалася такою розгубленою і збентеженою, що Шон відчув до неї ту саму невиразну жалість, яку часто відчував до її чоловіка.

— Селесто, — промовив він, знаючи, що Вайті поставив би йому найнижчу оцінку за його випробувальний період, якби почув те, що він зараз скаже. — Богом присягаюсь, я не думаю, що злочин учинив Дейв. Але мій партнер думає інакше, а він має вище звання, ніж я. Він обирає, якими стежками має просуватися розслідування. Скажіть мені, коли Дейв повернувся додому, й ми на цьому закінчимо й більше не надокучатимемо Дейвові.

— Але ви бачили цей автомобіль, — сказала Селеста.

— Про що ви?

— Я чула вашу розмову на вулиці. Хтось бачив цей автомобіль, запаркований біля «Останньої краплі» тієї ночі, коли вбили Кейті. Ваш партнер думає, що Дейв убив Кейті.

«Нісенітниця», — подумав Шон. Він не міг у це повірити.

— Мій партнер просто хоче ближче придивитися до Дейва. Це не означає, що він підозрює його в убивстві. Ми не маємо підозрюваного, Селесто. Ви зрозуміли? Не маємо. Ми маємо лише провали в Дейвовій розповіді. Коли ми закриємо ці провали, цій історії буде кінець. Не хвилюйтеся.

На нього напали , хотіла сказати Селеста. Він прийшов додому весь у крові, але тому що хтось намагався напасти на нього. Він мусив захищатися. Він не міг убити людину. Навіть якби я думала, що це він убив Кейті, друга моя половина переконана, що Дейв на таке неспроможний. Я кохалася з ним. Я одружилася з ним. І я не одружилася б з убивцею, ти, поганий копе!

Вона спробувала пригадати, як думала зберегти спокій, коли поліція прийде їх допитувати. Тієї ночі, коли прала його одяг, змиваючи з нього кров, Селеста була переконана, що має план, як їй захищатись. Але тоді вона не знала, що Кейті вбито й що копи допитуватимуть її про можливу причетність Дейва до її вбивства. Хіба могла вона це передбачити? А цей коп був такий спокійний, самовпевнений і чарівний. Він не був гладким, сірим і брутальним типом, якого вона сподівалася побачити. Він був давній Дейвів друг. Дейв сказав їй, що цей чоловік, Шон Дівайн, був із ним і Джиммі Маркусом на вулиці, коли Дейва викрали. І той хлопець, з яким Дейв дружив у дитинстві, виріс у цього високого та вродливого чоловіка з голосом, який можна слухати всю ніч, з очима, від погляду яких ти танеш, немов віск.

Господи Христе. Що їй робити в такій ситуації? Їй потрібен час. Їй потрібен час, щоб подумати, щоб бути самою собою й дивитися на обставини раціонально. Їй не потрібна сукня мертвої дівчини, яка дивиться на неї із заднього сидіння, й коп на протилежному боці автомобіля, що споглядає її своїми проникливими, як у спальні, очима.

Селеста промовила:

— Я спала.

— Що?

— Я спала. У суботу вночі, коли Дейв повернувся додому, я вже була в ліжку.

Коп кивнув головою. Він знову заглянув в автомобіль, поляпав долонями його дах. Шон здавався задоволеним. Він мав такий вигляд, ніби вона відповіла на всі його запитання. Селеста згадала, що волосся в нього дуже густе й має майже ірисовий колір між світло-брунатними пасмами. Вона згадала, як подумала, що йому нема чого остерігатися лисини.