Деннис Лихэйн - Містична річка

Якби вона не була йому дружина, чи бодай завагалася б зробити очевидний висновок?

Селеста знову нахилилася вперед, намагаючись утримати в собі те, що утворилося в неї всередині, й заглушити голос у своїй голові, що промовляв пошепки: «Дейв убив Кейті. Ісусе Христе. Дейв убив Кейті.

О, Святий Боже! Дейв убив Кейті, а я хочу вмерти».

— То ви вже не підозрюєте Боббі й Романа? — запитав Джиммі.

Шон похитав головою.

— Цілком ні. Але їхнє алібі не усуває можливості, що вони когось найняли.

Аннабет завважила:

— Але з ваших облич я бачу, що ви не вважаєте це ймовірним.

— Ні, місіс Маркус, не вважаємо.

— То кого ж ви підозрюєте? — запитав Джиммі. — Кого завгодно?

Вайті й Шон перезирнулись. Аж ось відчинилися двері, і до кухні увійшов Дейв. Розірвавши целофан навколо пачки сигарет, він подав її Аннабет.

— Маєте свої сигарети, Анно.

— Дякую вам. — Вона подивилася на Джиммі з виразом невеликого збентеження на обличчі. — Я його не просила.

Він лагідно усміхнувся й поплескав її по долоні.

— Люба, ти можеш мати все, чого тобі треба.

Прикурюючи, Аннабет повернулася до Вайті й Шона.

— Я покинула курити десять років тому.

— Я також, — сказав Шон. — Можна я візьму одну?

Аннабет засміялася, сигарета застрибала в неї в зубах, і Джиммі подумав, що це, мабуть, перший приємний звук, який він почув за двадцять чотири години. Він побачив усмішку на обличчі в Шона, коли той узяв сигарету в його дружини, й хотів подякувати йому за те, що заохотив її посміятися.

— Ви поганий хлопець, офіцере Дівайн, — промовила Аннабет, припаливши йому сигарету.

Шон затягнувся.

— Я вже це чув.

— Чув минулого тижня від нашого командира, — сказав Вайті. — Якщо я правильно пам’ятаю.

— Справді? — запитала Аннабет і подивилася на Шона теплим і зацікавленим поглядом, бо була одна з тих рідкісних жінок, які полюбляють слухати не менше, ніж говорити.

Шонова усмішка поширшала, коли Дейв сів, і Джиммі відчув, що в кухні стало легше дихати.

— Я лише недавно повернувся з тимчасової відставки, — визнав Шон. — Учора був мій перший робочий день.

— А чого ти накоїв? — запитав Джиммі, нахиляючись над столом.

— Це конфіденційна інформація, — відповів Шон.

— Сержанте Паверс? — втрутилася до розмови Аннабет.

— Річ у тім, що офіцер Дівайн…

Шон подивився на нього.

— Я теж можу розповісти про тебе дещо.

— Справді, Шоне, ти слушно мені нагадав. Вибачте, місіс Маркус.

— Та пусте.

— Ніяк не можна розповідати про це. Вибачте.

— Шоне, — промовив Джиммі й коли Шон подивився на нього, спробував передати йому очима, що це добре, що саме цього вони тепер і потребують. Перепочинку. Розмови, яка не мала б нічого спільного з убивством, похороном або втратою близької людини.

Обличчя Шона полагідніло. На якусь мить він став схожий на одинадцятирічного хлопчиська, яким колись був. Кивнувши головою, Шон обернувся до Аннабет і сказав:

— Я завалив одного чоловіка фальшивими штрафами.

— Що ви вчинили? — Аннабет нахилилася вперед, сигарета піднялася їй до вуха, й широко розплющилися очі.

Шон відхилив голову назад, глибоко затягся сигаретою і видихнув дим на стелю.

— Був один тип, якого я не злюбив — не має значення чому. Десь раз на місяць чи щось таке я заходив на його сайт в інтернеті й записував йому якесь порушення на паркувальному майданчику. Мої звинувачення були різні: одного місяця це було порушення стоянки на один метр, другого — паркування в комерційній зоні і так далі, й так далі. Одне слово, той чоловік був постійним правопорушником, але він про це не знав.

— Бо не одержував квитанцій, — сказала Аннабет.

— Саме так. І кожні три тижні його штраф зростав за невиплату, аж поки одного дня його не викликали в суд.

Вайті сказав:

— І він довідався, що заборгував державі тисячу двісті доларів.

— Тисячу сто, — поправив його Шон. — Він сказав, що ніколи не одержував квитанцій, але суд йому не повірив. Бо суддям надто часто доводиться це чути… Отже, бідолаха опинився в халепі. Штраф йому оголосив комп’ютер, а комп’ютер не бреше.

— Здорово, — сказав Дейв. — Ти часто таке витворяєш?

— Ні, Девіде, — відповів Шон. — Таке я витворяю нечасто.

— Він назвав тебе Девідом, — сказав Джиммі. — Стережися.

— Я вчинив це одного разу стосовно одного чоловіка.

— І як тебе викрили?

— Тітка того чоловіка працює в інспекції, — сказав Вайті. — Ви собі уявляєте?

— Ні, не уявляємо, — сказала Аннабет.