Деннис Лихэйн - Містична річка

Джиммі похитав головою.

— Тоді навколо було надто багато Реїв, розумієш? Рей Псих Бучек і Рей Недоумок Доріян, і Рей Байбак Лейн. Отож, кличка Правильний Рей прилипла до Рея Гарріса, бо всі інші звучні клички були вже розібрані. — Джиммі знизав плечима. — Хай там як, а той чоловік мені ніколи не подобався. Він покинув свою дружину, коли та була вагітна отим німим хлопцем, якого вона тепер має. Бренденові тоді було тільки шість років, от я й подумав, що яблуко від яблуні недалеко відкотиться, і не хотів, щоб він зустрічався з моєю дочкою.

Шон кивнув головою, хоч і не купився на це пояснення. Коли Джиммі сказав, що він ніколи не любив цього хлопця, щось у його голосі наче тріснуло, а Шон свого часу чув чимало вигаданих історій і міг легко їх упізнати, хоч би як логічно вони звучали.

— Це єдина причина? — запитав Шон.

— Атож, — підтвердив Джиммі, відштовхнувся від стіни й вийшов у коридор.

— Гадаю, це непогана ідея, — сказав Вайті, коли стояв із Шоном поза будинком. — Побудь із родиною, може, довідаєшся про щось іще. До речі, що ти сказав Бойловій дружині?

— Я сказав їй, що вона здалася мені наляканою.

— Вона гарантує його алібі?

Шон похитав головою.

— Сказала, що вже спала, коли він повернувся.

— Але тобі вона здалася наляканою?

Шон подивився на вікна й, показуючи Вайті рукою й головою вгору по вулиці, пройшов із ним до рогу.

— Вона чула, як ми балакали поблизу автомобіля.

— Прокляття, — сказав Вайті. — Вона повідомить чоловіка, і той може втекти.

— І куди ж він подасться? Він був єдина дитина в родині, його мати померла, прибутки має низькі, а друзів небагато. Навряд чи він зможе втекти з країни й оселитися десь в Уругваї.

— Але купити собі авіаквиток він спроможний.

— Сержанте, — сказав Шон, — у нас немає реальних доказів того, що цей чоловік винний.

Вайті відступив на крок і подивився на Шона в світлі ліхтарної лампи, що нависала над ними.

— Ти не хочеш вірити мені, суперкопе?

— Я просто не бачу провини за цим чоловіком. По-перше, немає мотиву.

— Дівайне, його алібі шите білими нитками. У його розповідях стільки дірок, що, якби вони були в човні, він давно пішов би на дно. Ти сказав, що його дружина налякана. Не обурена, а налякана.

— Окей, тут я ладен погодитися. Вона явно щось приховує.

— То ти думаєш, вона й справді спала, коли він повернувся додому?

Шон бачив Дейва, коли вони були малими дітьми, бачив, як він сідає, плачучи, в невідомий автомобіль. Він бачив його темним і далеким на задньому сидінні, коли автомобіль завертав за ріг. Він хотів ударити рукою по стіні позад себе й прогнати видіння к бісу.

— Ні. Гадаю, вона знає, коли він повернувся додому. А тепер, підслухавши нашу розмову, знає, що тієї ночі він був в «Останній краплі» і, можливо, тримаючи в голові всі ті події, що не стикуються між собою, намагається їх упорядкувати.

— І ці неузгоджені шматки подій уселяють їй смертельний страх?

— Можливо. Я не знаю. — Шон копнув носаком черевика камінь, що лежав під стіною будинку. — Я відчуваю…

— Що?

— Я відчуваю, ніби ми бачимо, як ці шматки подій б’ються один об один, але не стуляються. Мабуть, ми щось випускаємо з уваги.

— Ти справді переконаний, що Бойл невинний?

— Я не викидаю його з кола підозрюваних. Я міг би навіть заарештувати його, якби бодай на секунду міг уявити собі мотив.

Вайті відступив назад і відірвав підбор від стовпа, в який він упирався. Він подивився на Шона так, як, бачив Шон, він дивився на свідка, коли боявся, що той не витримає в суді.

— Окей, — сказав він. — Брак мотиву турбує мене також. Але не дуже, Шоне. Не дуже. Думаю, існує якась невідома причина, яка прив’язує його до цієї справи. Інакше якого біса він брехав би нам?!

— Ет, облиш, — сказав Шон. — Так заведено. Люди брешуть нам, бо не брехати копам не годиться. А що ти скажеш про квартал, який оточує «Останню краплю»? Там уночі відбувається справжня торгівля. Торгують повіями, трансвеститами, онаністами — чим заманеться. Може, в машині у Дейва був якийсь темний суб’єкт, і він не хоче, щоб дружина знала. Можливо, він має коханку. Хто знає. Але все це не наближає його й на милю до вбивства Кейті Маркус.

— Ніщо не наближає його до нього, крім букета брехні й мого відчуття, що цей тип нечистий.

— Твого особистого відчуття, — промовив Шон.

— Шоне, — сказав Вайті й став загинати пальці на своїх руках. — Цей чоловік збрехав нам про час, коли він покинув бар «Мак-Ґіллз». Збрехав, коли повернувся додому. Він був запаркований біля «Останньої краплі», коли жертва покинула бар. Він був у двох із тих барів, у яких була вона, але намагається це приховати. Він має розпухлий кулак і розповідає нісенітниці про те, як він його розбив. Він знав жертву, а ми вже з тобою погодилися, що підозрюваний також її знав. Нарешті він ідеально — до чортів — уписується в твій образ убивці-маніяка: білий, років тридцяти п’ятьох, майже безробітний, і, як ти мені розповів учора, він постраждав від сексуального насильства, коли був малим хлопцем. Ти смієшся з мене? З такими доказами цей мужик давно має сидіти у в’язниці.