Жан-Крістоф Ґранже - Багряні ріки

Він піднявся на останній поверх і рушив просто до кабінету Венсана Люїза, ректора університету. Зайшовши до приймальні, поліціянт зірвав зі стін портрети юних спортсменів-переможців і без стуку ввірвався до кабінету.

— Що це значить?

Упізнавши комісара, ректор відразу заспокоївся. Коротким кивком він випровадив присутніх, які, наче тіні, покинули кабінет, і звернувся до Ньємана:

— Сподіваюся, ви прийшли з новинами! Ми всі тут…

Поліціянт поклав на стіл зірвані світлини, потім дістав із коробки картки новонароджених. Люїз захвилювався.

— Направду, я не…

— Зачекайте.

Ньєман розклав фотографії і картки так, щоб ректор міг їх бачити. Відтак уперся двома руками в стіл і промовив:

— Порівняйте ці картки з іменами ваших чемпіонів: ідеться про ті самі родини?

— Перепрошую?

Ньєман підсунув аркуші до співрозмовника.

— Чоловіки й жінки з цих карток поодружувалися поміж собою. Гадаю, вони належать до вашого славнозвісного університетського братства. Це, мабуть, професори, науковці, інтелектуали… Погляньте на ці імена й скажіть мені точно: чи справді це батьки або дідусі й бабусі ваших вундеркіндів, які нині перемагають у всіх спортивних змаганнях…

Люїз надів окуляри й поглянув на документи.

— Так, авжеж, я впізнаю більшість цих імен…

— Ви підверджуєте, що діти цих пар володіють винятковими здібностями, як інтелектуальними, так і фізичними?

Напружене Люїзове обличчя мимоволі розійшлося широкою усмішкою. Ньєманові закортіло заштовхати цей огидний усміх задоволеної пихи ректорові в горлянку.

— Звісно! Це нове покоління просто надзвичайне! Повірте мені, ці діти виправдають покладені на них сподівання… Утім, і серед попереднього покоління траплялися такі самі обдаровані студенти. Для нашого університету такі досягнення особливо…

Зненацька Ньєман усвідомив, що відчуває до інтелектуалів не лише недовіру, а й ненависть. Він ненавидів їх усім єством. Він не терпів їхньої претензійної і зверхньої поведінки, їхньої схильності описувати, аналізувати й оцінювати дійсність, хоч якою вона є. Ці бідолашні нікчеми входили в життя так, наче до театру, а виходили більшою чи меншою мірою розчарованими, більшою чи меншою мірою пересиченими. І, попри це, комісар не бажав їм того, що з ними вчинили без їхнього відома. Він не бажав такого нікому. Люїз тим часом правив своєї:

— Це молоде покоління ще вище підніме престиж нашого університету й…

Ньєман поскладав картки й фотографії до своєї коробки й глухим голосом перервав Люїза:

— Тіштеся-тіштеся. Ці імена ще зроблять вас відомим на всю країну.

Ректор спантеличено поглянув на нього. Поліціянт розтулив уже рота, щоб додати ще щось, але раптом помітив, що Люїзове обличчя тепер виражало жах.

— Що з вами? — прошепотів той. — У вас… кров…

Ньєман опустив очі й помітив на столі темну пляму. Гарячка, яка палила йому голову, насправді мала просте пояснення: рана на скроні знову відкрилася. Комісар похитнувся, побачив власне обличчя в блискучій, немов лакованій, поверхні калюжі й нараз подумав, чи не дивиться він на останнє відображення в цій серії вбивств.

Знайти відповідь на це запитання він не встиг. Наступної секунди Ньєман знепритомнів і впав на коліна, головою в стіл. Немовби захотів зробити відтиск свого обличчя у темному липкому розчині з власної крові.

Світло. Гудіння у вухах. Тепло.

П’єр Ньєман не відразу збагнув, де він. Тоді побачив чиєсь обличчя, обрамлене паперовим чепчиком. Білий халат. Неонові лампи. Лікарня. Скільки ж часу він пролежав тут без тями? І звідки ця жахлива слабкість у тілі, немовби його м’язи й кістки перетворилися на желе? Комісар хотів щось сказати, але слова застрягли йому в горлі. Знемога прицвяхувала його до ліжка, укритого шурхітливою цератою.

— Сильна кровотеча. Треба робити гемостаз [61] Зупинка кровотечі. скроневої артерії.

Відчинилися двері. Скрипнули колеса. Перед очима промайнули надто білі лампи. Вибух сліпучого світла, що бризнуло в очі.

— Починайте переливання, — пролунав інший голос.

Ньєман почув брязкіт, тіла торкнулося щось холодне. Він повернув голову й побачив трубки, з’єднані з підвішеним до стійки тяжким міхуром, що, здавалося, дихав, стискаючись і розжимаючись під дією системи стисненого повітря.

І він мав лежати тут, серед запахів дезінфектантів, у напівпритомному стані? Щулитися проти цього нестерпного світла, коли нарешті дізнався мотив? Нарешті вивідав таємницю цих жахливих убивств? Лице його судомно скривилося.