Жан-Крістоф Ґранже - Багряні ріки

— А як це стосується розслідування?

— Здавалося б, ніяк. Жуано поїхав туди, щоб з’ясувати, чи немає якогось зв’язку між очними хворобами й видиранням очей у жертв. Але річ була не в цьому. Зовсім не в цьому.

Під час мого візиту Шампла вказав на цікаву особливість: протягом останніх років двадцяти в середовищі цієї спільноти з зіпсутою кров’ю почали народжуватися діти з винятковими фізичними даними. Коли вони ставали студентами, то виявляли не лише інтелектуальні здібності, а й здобували перемоги у всіх спортивних змаганнях. Але це ніяк не ладнає із загальною картиною. Як та сама громада людей може породжувати одночасно хирляків і суперменів?

Шампла дослідив походження цих надздібних дітей. Він переглянув їхні медичні справи в пологовому будинку. Потім узявся шукати в архіві. Передивився навіть картки їхніх батьків і дідусів з бабусями в пошуках яких-небудь генетичних особливостей. Але не знайшов нічого. Анічогісінько.

— І що тоді?

— Улітку в цій історії стався несподіваний поворот. Минулого липня під час звичайного перегляду лікарняних архівів було знайдено старі документи, забуті в підземеллях колишньої бібліотеки. То були картки новонароджених, що стосувалися якраз батьків чи дідусів і бабусь цих вундеркіндів.

— І що це значить?

— Це значить, що ці картки існували в двох примірниках. А точніше, що ті, які дивився Шампла в офіційних медичних справах, були підроблені. Справжніми були знайдені. І знайшли їх в особистій шафці головного бібліотекаря університету — Етьєна Кайюа, батька Ремі.

— Трясця ж його матері!

— Атож. За логікою, Шампла мав би порівняти знайдені картки з тими, які він дивився раніше. Але він цього не зробив. Через брак часу. Через байдужість. А насамперед — через страх. Він боявся довідатись якусь небезпечну правду про ґернонську еліту. А ось я це зробив.

— І що виявили?

— Офіційні картки були фальшивками. Етьєн Кайюа підробляв почерк медсестер і щоразу змінював лише одну дрібницю.

— Яку?

— Завжди ту саму. Вагу дитини після народження. Для того, щоб вона відповідала показникам наступних зважувань, які медсестри записували на інших сторінках медичної справи.

— Не розумію.

Ньєман нахилився до лейтенанта й промовив глухим голосом:

— Слухай мене уважно, Каріме. Етьєн Кайюа підроблював першу сторінку в медичних справах, щоб приховати те, що не можна було нічим пояснити: згідно з офіційними документами вага новонародженої дитини ніколи не відповідала її вазі, яку фіксували наступного дня. За одну-єдину ніч немовлята втрачали або набирали відразу кількасот грамів.

Я піднявся до пологового відділення й розпитав акушера-гінеколога. Він сказав, що так швидко вага дитини змінитися не може. І тоді я збагнув очевидне: за цю одну ніч змінювалася не вага дитини, змінювалася дитина. І саме цю жахливу правду прагнув приховати Кайюа-старший. Він, або ж скоріше його спільник, Серті-старший, що працював нічним санітаром в Університетському медцентрі, підмінював немовлят у палаті для новонароджених.

— Але… навіщо?

Ньєман криво посміхнувся. Вітер, наче канчуком, шмагав йому обличчя гострими струменями дощу. Гірка впевненість підточувала його голос.

— Щоб відродити генетично виснажену спільноту, щоб улити в жили інтелігенції нову кров, міцну й здорову. Метод Кайюа й Серті був простий: вони підміняли певних дітей з університетських родин дітьми горян, яких вони вибирали, зважаючи на фізичні дані їхніх батьків. У такий спосіб до інтелектуальної спільноти Ґернона долучалися здорові, життєздатні особини. Нова кров змішувалася зі старою в єдиному місці, де неприступні викладачі могли перетнутися з темними селянами — у пологовому відділенні. Там, де народжувалися всі діти цього краю і де, відповідно, була змога влаштувати таку підміну.

Ось у чому полягав зміст таємничого запису в зошиті Філіппа Серті: «Ми володарі багряних рік». Ця фраза не означала жодної книжки чи річкової мережі, «багряні ріки» — це кров мешканців Ґернона, що тече в жилах дітей цієї долини. Кайюа й Серті — батьки, а потім і сини — підкорили собі кров свого міста. Вони вдалися до найпростішої генетичної маніпуляції — підміни немовлят.

Я тоді здогадався, що Кайюа й Серті мали перед собою амбіційнішу мету. Вони прагнули не лише обновити дорогоцінну професорську кров, але й вивести досконалих істот, надлюдей. Таких прекрасних, як спортсмени на світлинах із Берлінської олімпіади, які я зауважив у квартирі Кайюа. Таких розумних, як найвидатніші науковці Ґернона.