Оксана Думанська - Оксана Думанська. Хоніка пригод Ґеня Муркоцького. Книга 2

— Ізабеля...

Андре заточився і вперся в стола.

За жінкою увійшов жовнірської краси чоловік.

— Доброго вечора, панове! Люба, ти схопиш лихоманку, — турботливо промовив він, підіймаючи з підлоги хутро.

Оскар першим простяг йому руку.

— Франсуа Шиньйон, — назвався «жовнір», — актор і приятель сеї вродливиці.

Ізабеля завинулася в хутро і стрільнула змовницьким поглядом на Турбійона.

— Андре, ти за ці роки мене не забув?

бишек Циганєвич мандрував стейтами на своєму витривалому «форді», вдаючи із себе щось середнє між бізнесменом і гульвісою. Доляри ще трохи шелестіли, але вже надходила пора замислитися над поповненням гаманця, щоб не стати жебраком у розквіті сил і літ. Так він надибав добре облаштований скаутський табір, який виявився спеціальною школою лише для хлопців, батьки яких підписали згоду на педагогічний експеримент самого Генрі Форда.

Сей багатій не пошкодував мільйонів, аби втілити задум, гідний правдивого американця, щоб довести кабінетному вченому з Масачусетського університету Роберту Роджерсу помилковість його думок. Професор Роджерс на зустрічі із заможними філантропами необережно зазначив, що американські школи випродукували генерацію некритичних і немислячих осіб. Вони не мають усестороннього світогляду, бо кожен дивиться на світ виїмково зі щабля свого бізнесу або своєї професії, тому й стає жертвою політиканів. А якби опирались на політичний чи суспільний ідеал...

— O'key! — зупинив зарозумілого книжкового хробака Генрі Форд. — Я доведу, що зразковий громадянин не потребує ніякої філософії! А з нинішнього дня не дам і щербатого цента мудрецям, які хочуть набити голови молоді макухою своїх сумнівних вислідів!

Уже за кілька місяців неподалік Масачусетсу у свіжозведених домівках-казармах замешкала громада хлопців від дванадцяти до сімнадцяти літ. Їх не навчали нічому, що може обтяжити ум, що не має ніякого практичного значіння. Над вхідною брамою висів шмат білого полотна, на якому чорними літерами було написано слова благодійника Форда: «Не треба знати, хто був Наполеон, а важливо підготувати себе до боротьби з життям».

Звісна річ, не так легко зголошувалися вчителі, охочі жити напіввійськовим життям, їсти суворо стережений харч, обчислений за математичною таблицею що, коли і скільки , відмовити собі в чоколяді, каві, чаї, солі і цигарках, а з ранку до ночі навчати шибайголів різним ремеслам. Окрім навичок здобувати хліб щоденний ручною працею, учнів навчали рахувати, купувати і продавати, а також піклуватися про власне здоров'я.

Збишек підкотив на своєму авті під школу з цікавости, побачивши на широкому подвір'ї юрму хлопчаків-юнаків у зеленкуватих штанятах до колін і в сорочках з рукавами до ліктів. Вони вишиковувалися в шеренги, щоб вислухати рудоволосого пана майже літнього віку, що так само світив литками. Але пан, побачивши Збишека, швидкою ходою рушив до брами. Циганєвич несамохіть виліз з-за керма.

— Доброго дня! Як ви доїхали? Не блукали? — метушився рудий пан. — Я на вас чекаю вже тиждень. З тими хлопчаками стільки клопотів! Вони ще зовсім незорганізовані! Є такі, що вночі люрять у ліжко!

Збишек потис простягнену п'ятірню, але не квапився розчаровувати привітного добродія.

— Ваша кімната буде в протилежному крилі, а моя з цього боку. Це щоб уночі кожен перевіряв своїх — так зручніше. Ой, та я не назвався — Джордж Кендел, президент.

— Ніколи не гадав, що потисну руку самому президентові! — пожартував Збишек. Він ще так і не визначився: сказати правду чи трішки поводити за носа довірливого нащадка ірландських переселенців.

— Пане Сміт, мені казали, що ви — похмурий, мовчазний і суворий!

— Можливо, пан Сміт таким і є...

Джордж Кендел усміхнувся і махнув рукою.

— Я людину можу розкусити зразу! Ви той американець, що стане зразком для наших учнів!

Після цих лестощів Збишек переконався, що спробує, хоча б до прибуття справжнього Сміта, перепочити в цьому спартанському таборі. Він під схвальний гук підліткової юрми в'їхав у двір і зупинився навпроти великої стодоли, при вході до якої висіло ще одне полотно, але з іншим написом: «Минуле і майбутнє значіння не мають: важливе теперішнє!»

— Хто це тут так полюбляє вдаватися до філософії? — скорчив із себе освіченого Збишек. — Наскільки мені відомо, це слова...

— Так, так! — екзальтовано скрикнув Кендел. — Наш благодійник містер Форд — людина неабиякого хисту! Ви ознайомитеся із його десятьма настановами для наших вихованців!