Оксана Думанська - Оксана Думанська. Хоніка пригод Ґеня Муркоцького. Книга 2

Нашого героя вирятував той батяр, що постав на порозі каварні. Це його гучний голос зреаґував на вибух. (Ми не будемо відтворювати його природну лайку у всій її красі й потворности). Упіймавши в обійми незнайомця, батяр потягнув його за собою, подалі від небезпеки, підозрюючи, що сей кумпель і є причиною рейваху. У першій-ліпшій брамі вони коротко перемовилися:

— Цілий?

— Ніби...

— Хотів касу?

— Та яке!

— Кажи правду!

— Кажу...

Цього вистачило, щоб двоє чоловіків порозумілися.

Отже, Ґеньо мав десь пересидіти, поки не виясниться, чи не розпустить язика його тимчасова пасія або пильний татко Крамер. Зрештою, їм обом не вигідний ніякий поголос — і так половина міста довго обмовляла Сюзанну за фальшивий шлюб зі старим мадяром.

— Маєш де кімати? [24] спати (злодійський сленґ).

— Учора ще мав... Нині... Певно, не варт потикатися...

Рятівник по-дитячому наморщив носа:

— Добре є! Кину тобі прухавку [25] подушку (злодійський сленґ). у сестри.

Ґеня це стривожило: хіба він відав, що то за сестра? Та діватися нікуди...

— Скажу, що ти — мій давній приятель, приїхав з-під Варшави — ти ж так вбраний елєґантсько!

Батяр упевнено вів Ґеня до сестри. А наш герой опам'ятався першим, зрозумівши: ще кілька кроків — і вони звернуть за ріг, на вулицю, де колись мешкав нещасний Кендзьорівський.

— Якщо твоя сестра Жозефіна, — промовив Ґеньо, — то ти Місько. І не ставай стовпом, пішли швидше. Ти добув із землі скарбничку? Що з неї вціліло?

Місько стусонув його в плече:

— Нічьо собі прінц! [26] пан (злодійський сленґ).

Жозефіна зразу впізнала молодика, що приносив борг її покійному чоловікові.

— Се ви?

І відступила в передпокій.

— Се він, — підтвердив Місько, — наш пропалий Ґеньо. Скільки літ ми його не виділи? З двайцять?

Жозефіна впала в плачі, одночасно міркуючи, чи годованець Кендзьорівського не вдасться до якихось химер, щоб відібрати помешкання.

— Матір Божа! Як я могла вас не пізнати? Та покійний Адам щодня бідкався, що не встеріг вас перед тим Гробовецьким! Але ви тоді... Тобто коли прийшли... Ви нас вирятували з боргів...

Жозефіна була переконана, що треба й далі вдавати бідну вдову, аби зм'якло серце цього підступного пройдисвіта, який, певне, знову змовляється з Міськом на мантійство чи грабунок.

— То він уже був тут? — здивувався Місько. — Борги Адаму віддавав? І ти мовчала?

— Та я не пізнала! — виправдовувалася вдова. — Такий пристійний пан. Я гадала, адвокат, а він каже — комерсант.

— Виїмкова комерція! — вигукнув Ґенів рятівник. — Нині має від неї ховатися у нас!

У ранковій газеті — другого дня — репортер правдиво і мистецьки описав трафунок у каварні.

Терористичний напад на постійного клієнта

Учора близько полудня в каварні Майнля невідомий зловмисник намагався підірвати бомбою постійного клієнта, особа якого встановлюється. Це чоловік літ 28 — ЗО, приємної зовнішности, вбраний по-моднярськи, ясноволосий і ясноокий. Він майже щодень сидів при вікні за філіжанкою кави та читав нашу газету. Пан Крамер, права рука власника каварні, стверджував, що той пан — винятково вихований і освічений — займав посаду радника у маґістраті. Свідки трафунку переконані: замах здійснив високий, як щогла, опришок, який кинув у бік потерпілого не лише бомбу, а й звинувачення непристойного змісту. Він, певне, і викрав постійного клієнта, особу якого важко встановити. Принаймні, у маґістраті ніхто не може назвати імени потерпілого.

Панна Сюзанна Крамер з нервовим нападом потрапила в лічницю, почувши, що саме вона стала причиною заздрости [27] ревнощів (арх.). між двома такими різними кавалерами.

Ґеня влаштовувала репортерська версія вибуху, бо вона як би виводила його з-під будь-якої підозри, а те, що в маґістраті немає нікого з радників, схожого на нього, хай буде на сумлінні татка Крамера.

Щось подібне сталося і в далекому Льондоні, де довірливий репортер дав слузі Бернарда Шова анкету для письменника. Слуга, не в тім'я битий, сам на неї відповів, а газета, з поміткою «Найновіші відомости з життя Шова» опублікувала таке:

«Встаю о п'ятій ранку, чищу собі черевики, потім танцюю зі служницею, входжу до кухні, ляскаю по сідницях кухарку й питаю: «Ну, стара, кава готова?» П'ю на кухні, чищу бараболю, замітаю та мию підлогу. Між десятою та одинадцятою відвідую свого шкільного товариша, фірмана, а часом іду з якоюсь дівчиною в прохід».