Уильям Крюгер - Звичайна вдячність

Гас більше нічого не сказав, храм заповнив дивний бентежний звук, що лунав гучніш і гучніш. Я не міг зрозуміти, звідки він, але потім стало зрозуміло — це був тато. Він ридав. Схлипування відскакували від стін храму. Батько сидів, обхопивши голову руками, Гас нахилився до нього й обійняв.

Нечутно я прокрався назад назустріч ночі й вітру.

Довідавшись про смерть сестри, голова методистської громади запропонував провести недільні служби. Батько погодився, аби замість нього провели богослужіння в Кедбері та Фозбурзі, проте наполіг на службі в нью-бременській методистській церкві.

Вітер, який розгулював минулої ночі, змів вологу й очистив небо. Стояла сонячна погідна днина. Я був переконаний, що на службу в Кедбері та Фозбурзі завітає невелика кількість парафіян, оскільки церкву на Лютеранській авеню вщерть заповнили татові парафіяни, щоб послухати його молитву. Місіс Клемент сиділа разом із Пітером; на мій подив, її чоловік Тревіс прийшов також. Трохи незграбно він у зім’ятому костюмі вмостився позаду сім’ї. Упевнений, як і більшість присутніх, Клементів цікавило, що ж саме цей скривджений чоловік зможе сказати доброго про Бога. Мати й брат відмовилися від участі в службі, і батько, звісно, не наполягав. Хоча дід та Ліз сповідували лютеранство, вони також завітали до церкви. Ми сиділи в першому ряду: я, Гас, дід та Ліз. Зазвучав один із моїх найулюбленіших церковних гімнів «Могутня фортеця». Маминого чистого сопрано того дня не було чутно, але хор звучав чудово. Лоррейн Ґрізвольд грала на органі без жодного фальшу. Під час служби цитували уривки зі Старого Завіту та Євангелія від Луки. Бад Соренсон читав Святе Письмо. Зазвичай він часто затинався й перекручував слова, проте того ранку він усе зробив неперевершено. Я здогадався: вони намагалися робити все довершено й старалися для мами і тата, аби вшанувати світлу пам’ять Аріель.

Коли настав час батькові звернутися з проповіддю, я сидів мов на голках. Не бачив, щоб він до неї готувався. Тато підійшов до кафедри і якусь мить просто дивився на переповнені людьми ряди. Потім він сказав:

— Сьогодні ми не святкуємо Великдень. Проте останні події змусили мене чимало думати про Великодню історію. Не славне воскресіння, яке ми святкуємо Великодньої неділі, а морок, що передував їй. Я не знаю страшнішого моменту в Біблії, аніж коли розп’ятий на хресті Ісус у нестерпних болях та муках питає в Отця: «Чому ти мене покинув?». Це навіть страшніше, ніж, власне, його смерть, якою Ісус виконав волю свого Отця. Найімовірніше, тієї миті гірких агоній, він відчував, що Батько, якого Ісус завжди безмежно і віддано любив, його зрадив та кинув. Як гірко та самотньо було йому тоді! До того моменту він жив так само сліпо, як і ми з вами, проте смерть розплющила очі. Його плоть більше не боліла, син Господній зрозумів плутанину недосконалої людської свідомості.

Я дивлюся довкола своїми простими людськими очима, і сьогодні моє смертне серце розбите. Я нічого не розумію. Зізнаюся, я й сам кричав до Бога: «Чому ти мене покинув?».

Батько зупинився, мені здалося, що він не зможе більше витиснути з себе ні звуку, але він зібрався на силі і продовжив:

— Коли ми почуваємося покинутими, розгубленими та самотніми, що нам зостається? Що залишається мені, вам та будь-кому, окрім всеохопного бажання паплюжити Бога та звинувачувати його в темряві, до якої він нас завів, звинувачувати в наших стражданнях та горі, кричати на нього через байдужість? Що ще залишається робити, коли в нас забирають найцінніше?

Я вам відповім. Нам лишаються три головні блаженні дари; у Першому посланні до коринтян апостол Павло пише: це віра, надія та любов. Ці дари є основою вічного життя, їх подарував нам Господь і дав нам право цілковитого контролю над ними. Навіть під час найтемнішої ночі нам до снаги вірити, ми здатні сподіватися. І хоча ми можемо відчувати, що нас не люблять, але ми повинні залишатися непохитними в нашій любові до ближнього і Бога. І все це в наших руках. Господь дав нам ці дари, вони залишаються назавжди з нами, і лише ми вирішуємо, що з ними робити.

Темної ночі я закликаю вас вірити, сподіватися і нести свою любов поперед себе, як свічку, яка, обіцяю вам, осяє ваш шлях.

Незважаючи на те, вірите ви в чудеса чи ні, я запевняю — диво станеться. Можливо, це не буде диво, про яке ви молилися, і Господь не поверне втрачене. Але магія дива полягає в тому, що одного ранку ви прокинетеся і зможете знову побачити красу нового неймовірного світанку.