Фред Варгас - Мерщій тікай і довго не вертайся

— Можете надати його прикмети? Хоча б приблизно?

— Ні. Його ніхто не бачив. Я навіть не певен, що це чоловік.

— То що ж ви вистежуєте на маленькій підконтрольній вам території, колего? Ектоплазму?

— Враження. Я зателефоную вам увечері, Масено. Тримайтеся.

Хтось уже довгий час смикав ручку дверей туалету, тож Адамберґ спокійно вийшов з кабіни і пройшов повз типа, якому дуже кортіло висцяти чотири кухлі пива.

Комісар попросив у Бертена дозволу повісити куртку сушитися на один зі стільців, доки він сам піде огляне майдан. Відколи Адамберґ відновив підупаду сміливість нормандця, можливо, врятувавши його від насмішок і втрати божественного авторитету серед клієнтів, Бертен вважав себе пожиттєвим боржником комісара. Бармен разів з десять дозволив йому лишити свою куртку і пообіцяв, що стежитиме за нею, як матір за дитиною. Також він наполіг, щоб Адамберґ одягнув зеленого плаща, що захистить його від вітру і зливи, які Жос передбачив під час опівденного випуску. Адамберґ так і зробив, щоб не ображати гордого нащадка Тора.

Усе пообіддя він провів на перехресті, перериваючи свої прогулянки лише кількома філіжанками кави у «Вікінгу» і кількома телефонними дзвінками. Цього вечора кількість розмальованих багатоповерхівок у Парижі сягне п'ятнадцяти тисяч, а в Марселі, де також наростав ажіотаж, — чотирьох тисяч. Адамберґ усіма силами намагався розвивати в собі байдужість, аби хоч якось боротися з цунамі. Навіть якби йому сказали, що четвірок тепер два мільйони, він би не здригнувся. Здавалося, все в ньому спустошилось і відмерло. Все, крім погляду, єдиної досі жвавої частини його єства.

Він мляво прилаштувався біля платана, щоб послухати вечірній випуск. Руки звисали вздовж тіла, загубившись у надто широкому плащі нормандця. Жос пересунув недільні сеанси, тому коли він поставив касу на тротуар, була вже майже сьома. Адамберґ нічого не очікував від цього випуску, бо ж листоноша не ходить по неділях. Однак він уже почав розпізнавати обличчя людей, які зібралися навколо естради.

Він витягнув список, приготований Декамбре, і роздивлявся своїх нових знайомців, щойно ті приходили. За дві хвилини сьома на порозі свого будинку з'явився Декамбре, Лізбет штовхалась у натовпі, щоб зайняти звичне місце, а Дамас у светрі став перед крамницею, прихилившись до опущених залізних ґрат.

Жос упевнено розпочав випуск, і його могутній голос линув з одного кутка майдану в інший. У променях кволого сонця Адамберґ слухав безтурботні оголошення. Все пообіддя він не мав чого робити, тому дозволив своєму тілу і думкам розслабитися, згадуючи плідну ранкову розмову з Ферезом. І він почувався губкою, що гойдається на хвилях припливу, — і саме такого стану часом прагнув.

Наприкінці випуску, коли Жос розповів свою історію про кораблетрощу, комісар підскочив, ніби якийсь важкий камінь сильно вдарив губку. Від шоку йому мало не стало погано — він так і завмер насторожі. Комісар нічого не міг сказати про його походження. Цей образ боляче вдарив Адамберґа, доки він засинав біля платана. На одну десяту секунди цей мотив пронизав його з якогось кутка майдану.

Адамберґ виструнчився, всюди вишукуючи той незнайомий образ, щоб наново пережити шок. Тоді він прихилився до дерева, точно відтворюючи позу, в якій був, коли натхнення зійшло. Звідси у поле його зору входив простір від вулиці Монпарнас і до доброї чверті слухачів Глашатая. Адамберґ зціпив зуби. Тут було надто багато місця і надто багато народу, та й натовп уже почав розходитися врізнобіч. П'ять хвилин по тому Жос виніс свою касу і майдан спорожнів. Все зникало. Адамберґ підвів очі до білого неба, сподіваючись, що образ сам на нього зійде, прямо з повітря.

Але образ знову впав на дно своєї криниці, подібний до коштовного каменя, який образився, що йому не приділили достатньо уваги тієї короткої миті, коли він дарував милість своєї присутності, подібний до зірки, що падає з небес. І тепер потрібно чекати цілі місяці, доки він знову захоче показати себе.

Засмучений Адамберґ мовчки пішов з майдану, переконаний, що він тільки-но проґавив свій єдиний шанс.

І лише повернувшись додому і роздягнувшись, він помітив, що забрав з собою зелений плащ нормандця, а під носом дракара лишив сушитися свою стару чорну куртку. Знак того, що він також довіряв божественному заступництву Бертена. Ну або ж того, що він пустив усе за водою.

Камілла піднялася на п'ятий поверх, прямо до квартири Адамберґа. Мимохідь вона зауважила, що мешканець лівої квартири на четвертому поверсі розмалював свої двері величезною чорною четвіркою. Сьогодні вони з Жаном-Батістом домовилися провести разом ніч. Вона мала прийти не раніше десятої години, адже через сіяча життя кримінального розшуку стало дуже непередбачуваним.