Фред Варгас - Мерщій тікай і довго не вертайся

— Не бачу причини, — заперечив Данґлар. — Це надто небезпечно для нього.

— Причини немає, але байдуже, Данґларе. Я гадаю, він там, у натовпі. Саме тому ми й не припиняємо стежити за майданом.

Адамберґ вийшов зі свого кабінету і пройшов через центральну залу до плану Парижа. Агенти витріщалися на нього — хоча ні, не на нього, а на Данґлара, збагнув Адамберґ. Кожен з цікавістю роздивлявся заступника, вбраного у велику чорну футболку з короткими рукавами. Тоді Адамберґ підняв угору праву руку і всі погляди повернулися до нього.

— О вісімнадцятій годині потрібно залишити приміщення для дезінфекції, — сказав він. — Коли повернетеся до себе, обов'язково прийміть душ, помийте голову і покладіть увесь одяг, буквально весь, у пральну машинку і виперіть при температурі 60 градусів. Мета: знищення потенційних бліх.

Люди заусміхалися і забурмотіли.

— Це офіційний наказ, — вів далі Адамберґ, — обов'язковий до виконання всіма, і зокрема тими трьома людьми, що їздили зі мною до Лорійона. Кого-небудь з присутніх покусали відучора?

Керноркян підняв палець, і всі з цікавістю втупилися в нього.

— Лейтенант Керноркян, — оголосив він.

— Заспокойтеся, лейтенанте, ви не один. Капітана Данґлара також покусали.

— При шістдесяти градусах, — пролунав голос. — Гаплик сорочці.

— Виперіть або доведеться спалити, — сказав Адамберґ. — А ті, що не бажають слухатися, потенційно ризикують захворіти на чуму. Наголошую: потенційно. Я переконаний, що блохи, яких убивця випустив у Лорійона, здорові, і грають суто символічну роль, як і все решта. І все одно цей захід є обов'язковим до виконання. Блохи особливо кусючі вночі, тож раджу вам одразу по поверненню додому якомога швидше виконати сказане. Далі виконайте дезінсекцію за правилами, отрута лежить у вестибюлі. Ноелю та Вуазене, перевірте завтра алібі цих чотирьох учених, — попросив він, простягаючи їм документ. — Усі вони — чумологи, а отже, підозрювані. А ви, — вів далі Адамберґ, звертаючись до усміхненого чоловіка з сивим волоссям.

— Лейтенант Меркаде, — сказав офіцер, трішки підвівшись.

— Меркаде, перевірте цю історію з простирадлами у мадам Туссен на авеню Шуазі.

Потім він жестом указав на кругле, перелякане обличчя з зеленими очима і на негнучкого бригадира з Ґранвілля.

— Бригадир Ламар, — представився колишній жандарм, підводячись так рівно, ніби він палицю проковтнув.

— Бригадир Есталер, — промовило кругле обличчя.

— Обійдіть двадцять дев'ять будинків і ще раз оглянете всі не замальовані двері. Мета: знайти сліди мазі, жиру чи будь-якого іншого продукту, нанесеного на замок, дзвінок або ручку дверей. Будьте обережними, одягніть рукавички. Хто перевіряє мешканців цих квартир?

Піднялися чотири пальці — Ноеля, Данґлара, Жюстена і Фруасі.

— Які результати? Є точки перетину?

— Жодної, — відповів Жюстен. — Ця вибірка не підвладна жодній статистиці.

— А опитування на вулиці Жан-Жака Руссо?

— Нічого. Ніхто не бачив у будинку незнайомців. І сусіди нічого не чули.

— Код?

— Елементарний. Цифри так стерлися, що їх майже неможливо прочитати. Тобто лишається двадцять п'ять комбінацій, які можна перевірити за шість хвилин.

— А хто опитує мешканців інших двадцяти восьми будинків? Може, хоча б хтось бачив цього художника?

Груба жінка з масивним обличчям рішуче підняла руку.

— Лейтенант Ретанкур, — відрекомендувалась вона. — Ніхто не бачив художника. Зазвичай він діє вночі, а від його пензлика галасу нема. Добре натренувавшись, він виконує всю операцію за півгодини.

— Коди?

— На багатьох з них лишилися сліди від пасти для зліпків, комісаре. Він знімав відбитки і визначив найбрудніші місця.

— В'язнична хитрість, — сказав Жюстен.

— Це будь-хто міг би вигадати, — заперечив Ноель.

Адамберґ глянув на годинника.

— За десять шоста. Залишаємо приміщення.

О третій годині ранку Адамберґа розбудив дзвінок від біологічної служби.

— Жодних бацил, — утомлено сказав чоловік на тому кінці дроту. — Результат негативний. Ні на блохах, ні на одязі, ні в конверті, ні на дванадцяти зразках, зібраних у Лорійона. Здорові і чисті, ніби щойно з санаторію.

Адамберґ відчув полегшення.

— Усі блохи — щурячі?

— Усі. П'ятеро самців, десять самок.

— Чудово. Обережно зберігайте їх.

— Вони мертві, комісаре.

— Тоді не треба ні вінків, ні квітів. Збережіть їх у пробірці.

Він сів на ліжку, увімкнув лампу і почухав голову, а тоді зателефонував Данґлару і Вандузлеру, щоб повідомити про результат. Він по черзі набрав усі двадцять шість номерів інших агентів відділу, потім лікаря і Девіяра. Ніхто не поскаржився на те, що їх розбудили посеред ночі. Він плутав імена своїх помічників, і блокнот уже не порятує його. Не було часу на те, щоб порпатися в записнику, і навіть на те, щоб зателефонувати Каміллі і призначити побачення. Йому здавалося, ніби сіяч чуми зовсім не дасть йому поспати.