Вона швидко пройшла, усміхнувшись до Жоса, і в Жоса всередині все перевернулося.
У «Вікінгу» було гаряче і накурено. Декамбре вмостився за дальнім столиком у глибині ресторану і стурбовано чекав біля двох кальвадосів.
— Лізбет кудись пішла у вечірній сукні, щойно помила посуд, — оголосив Жос, сідаючи.
— Так, — сказав Декамбре, не здивувавшись.
— Її запрошено?
— Щовечора, крім вівторка і неділі, Лізбет одягає вечірню сукню.
— Вона з кимось зустрічається? — стривожено запитав Жос.
Декамбре похитав головою.
— Вона співає.
Жос насупив брови.
— Вона співає, — повторив Декамбре. — Виступає. У кабаре. У Лізбет дуже сильний голос.
— Але відколи, чорт забирай?
— Відколи вона приїхала сюди і я навчив її сольфеджіо. Щовечора у «Сант-Амбруаз» вона збирає повну залу. Якогось дня, Ле Ґерне, ви побачите її прізвище на афішах. Лізбет Ґластон. І де б ви не були, не забудьте її.
— Було б дивно, якби я її забув, Декамбре. А це кабаре, туди можна піти? Можна її послухати?
— Дамас буває там щовечора.
— Дамас? Дамас Віґ'є?
— А хто ж іще? Він хіба вам про це не казав?
— Ми щоранку разом п'ємо каву, але він і словом не прохопився.
— Це і зрозуміло, він же закоханий. А це не те, про що базікають.
— Дідько, Дамас! Але ж Дамасу тільки тридцять років.
— Лізбет також. Від того, що Лізбет товста, вона не перестає бути тридцятирічною.
Жос дозволив собі помізкувати про можливу пару Дамас — Лізбет.
— З того щось вийде? — запитав він. — Ви ж трохи знаєтеся на житті?
Декамбре скептично скривився.
— Чоловіча анатомія вже давно не вражає Лізбет.
— Дамас хороший.
— Цього надто мало.
— А що ж Лізбет чекає від чоловіків?
— Не так вже й багато.
Декамбре ковтнув кальвадосу.
— Ми тут не для того, щоб обговорювати кохання, Ле Ґерне.
— Знаю. Велика рибина, яку ви впіймали.
Обличчя Декамбре стало похмурим.
— Це настільки серйозно? — запитав Жос.
— Боюся, що так.
Декамбре кинув оком на сусідні столики і, здавалося, заспокоївся. Гамір, який панував у «Вікінгу», був гіршим за варварське плем'я на облавку дракара.
— Я встановив особу одного з авторів, — сказав він. — Мова йде про перського лікаря XI століття, Авіценну.
— Гаразд, — сказав Жос, якого справи Авіценни цікавили значно менше, ніж справи Лізбет.
— Я знайшов той абзац у його «Liber canonis».
— Гаразд, — повторив Жос. — Декамбре, а ви були вчителем, як і ваш батько?
— Як ви дізналися?
— Просто, — сказав Жос, клацнувши пальцями. — Я також трохи знаюся на житті.
— Можливо, вас дратує те, що я розповідаю, Ле Ґерне, але вас зацікавить те, що ви почуєте.
— Гаразд, — повторив Ле Ґерн, який відчув себе так, ніби перенісся в часі на уроки до старого Дюкведіка в пансіоні.
— Інші автори просто переписували твори Авіценни. Мова завжди йде про одне й те саме. Ми ходимо навколо чогось, не називаючи це, не торкаючись, ніби грифи, що звужують коло навколо падла.
— Навколо чого? — запитав Ле Ґерн, трохи розгубившись.
— Навколо теми, Ле Ґерне, я ж вам щойно сказав. Усі ці дивні листи об'єднує одна тема. Вони провіщають саме її.
— І що ж вони провіщають?
Цієї миті Бертен поставив на стіл два кальвадоси, і Декамбре зачекав, доки високий нормандець піде, щоби продовжити розповідь.
— Чуму, — відповів він, стишивши голос.
— Яку чуму?
— Справжню чуму.
— Велика хвороба стародавніх часів?
— Саме вона. Власною персоною.
Жос ненадовго змовк. А може, грамотій просто верзе дурниці? Може, він просто насміхається з нього? Жос усе одно не міг перевірити всі ці історійки з «canonis», тож Декамбре може правити казна-що. Жос — моряк обережний, тому він ретельно вивчив обличчя старого розумника, в якому точно не було глуму.
— А ви не намагаєтеся замилити мені очі, Декамбре?
— Навіщо?
— Щоби погратися в типа, який знає все, і в типа, який не знає нічого. У хитруна й дурня, освіченого і неосвіченого, знавця і тупака. Але поглянув би я на вас із вашими іграми у відкритому морі без рятувального жилета.
— Ле Ґерне, ви надто жорстокий.
— Так, — визнав Жос.
— Щось мені здається, ви вже багатьом носа розквасили на землі.
— І на морі також.
— Я ніколи не грався в хитруна і дурня. Що це мені дасть?
— Владу.
Декамбре усміхнувся і знизав плечима.
— Можна продовжувати? — запитав він.
— Якщо бажаєте. Але, по правді, нащо воно мені все це здалося? Протягом трьох місяців я зачитував послання кадра, що переписував Біблію. Мені платили — я читав. Як це мене стосується?
Читать дальше