Фред Варгас - Мерщій тікай і довго не вертайся

— Це латина, Ле Ґерне.

На мить Жос змовк.

— І взагалі, мені це не подобається. Читати листи, яких не розумієш, — не надто чесна робота. Чого він хоче, цей тип? Набриднути всім навколо?

— Цілком імовірно. Скажіть, будь ласка, а чи не могли б ви сходити за тими повідомленнями?

Жос випив свій келих і піднявся. Справа приймала несподіваний оберт. Він хвилювався, як і тієї ночі на морі, коли все стало хаосом і не було жодної точки опори. Вони гадали, що скелі по правому облавку, а на світанку з'ясувалося, що вони прямо по курсу на північ. Тоді він ледь уник катастрофи. Жос швиденько сходив за листами і повернувся, розмірковуючи про те, а чи не перебуває зараз Декамбре по лівому облавку, коли Жос гадає, що він по правому. А тоді поклав три конверти кольору слонової кістки на стіл.

Бертен щойно приніс гарячі страви — ескалоп з картоплею по-нормандськи — і третю карафку. Жос накинувся на їжу, не чекаючи на Декамбре, який уголос читав опівденне повідомлення:

— «Цього ранку я пішов у контору, і вказівний палець лівої руки у мене дуже болів через вивих, який я собі заробив, воюючи зі згадуваною вчора жінкою. (...) Моя дружина пішла в лазню (...) щоб помитися після довгого часу, який вона провела в пилюці будинку. Вона прикидається, ніби прийняла рішення бути відсьогодні дуже чепурною. Скільки це триватиме, я легко можу передбачити». Я знаю цей текст, чорт забирай, — сказав старий, загортаючи листа назад у конверт, — та сприймаю, наче в тумані. Або я начитався забагато, або пам'ять мені зраджує.

— Секстант також іноді зраджує.

Декамбре знову наповнив келихи і взявся за наступне повідомлення:

— « Terrae putrefactae signa sunt animalium ex putredine nascentium multiplicatio, ut sunt mures, ranae terrestres (...), serpentes ас vermes, (...) praesertim si minime in illis locis nasci consuevere ». Можна, я залишу його собі? — запитав він.

— Якщо це вам щось підкаже.

— Поки що нічого. Але я розгадаю, Ле Ґерне, розгадаю. Цей тип грається в кота-мишку, і вистачить одного слова, яке виведе мене на істинний шлях, я певен щодо цього.

— На шлях куди?

— До розгадки, чого ж хоче автор.

Жос стенув плечима.

— З вашим характером ви б ніколи не змогли працювати Оповісником. Бо якщо зупинятися на всьому, що ти читаєш, то настане край всьому. Ви не зможете більше зачитувати, бо захлинетеся словами. А Глашатай має бути вищим за такі речі. Через мою урну проходили різні божевільні слова. От тільки я ніколи не бачив, щоб хтось платив більше, ніж встановлено за тарифом. Чи щоб хтось писав латиною, виводив «б» схожі на «в». І навіщо це все, спитати б?

— Аби лишатися сірим кардиналом. З одного боку, це ж навіть не він говорить, адже просто цитує тексти. Розумієте хитрість? Він навіть рук не намочив.

— Не довіряю я типам, які не мочать рук.

— З іншого боку, він обирає стародавні тексти, які мають сенс лише для нього. Псих причаївся.

— Скажу вам, — заговорив Жос, активно розмахуючи ножем, — що я не маю нічого проти старожитностей. Ви помітили, мій випуск навіть містить сторінку історії Франції? О, в мене це зі школи. Я дуже любив історію. Слухав, правда, не дуже, але все одно любив.

Жос доїв вечерю, і Декамбре замовив четверту карафку. Жос зиркнув на нього скоса. А цей аристократ любить хильнути. А скільки ж він випив, доки чекав на Жоса! Моряк сам намагався підтримувати запропонований темп, але вже відчував, як поступово втрачає контроль. Він зиркнув на Декамбре, який, по правді, теж уже не скидався на надто тверезого. Точно, він напивається, щоб набратися хоробрості і поговорити про кімнату. Але Жос і сам відтягував розмову. Доки вони тут базікають про те і се, ніхто не зачіпає тему пансіону. А отже, домовленість досі чинна.

— У глибині душі я дуже любив викладача, — додав Жос. — Хай би він навіть говорив китайською, мені це все одно сподобалося б. Коли мене вигнали з пансіону, то сумував я лише за ним. У Треґіє було не до сміху.

— Та що ви в біса робили в Треґіє? Я гадав, що ви з Ґільвінека.

— По правді, не робив нічого. Мене відправили в пансіон на перевиховання. Марно, тільки кігті обдерли. Два роки по тому мене відправили назад у Ґільвінек, бо я погано впливав на товаришів.

— Я знаю Трегіє, — сказав Декамбре, знову наповнюючи келих.

— А вулицю Свободи знаєте?

— Так.

— Так там він і був, цей пансіон для хлопців.

— Так.

— Одразу за церквою Святого Роха [15] Святий Рох — середньовічний французький святий, високо шанований у католицькій церкві. Вважається одним із захисників від пошестей і чуми. .