Фред Варгас - Мерщій тікай і довго не вертайся

Глибоко в душі він не тримав на «Норуа» зла. Цій старій добрій рибальській посудині не лишалося нічого, окрім як заскрипіти своїми прогнилими бортами у відповідь на удар. Жос переконаний, що корабель просто не врахував наслідків свого короткого бунту, адже не знав ні про свій вік, ні про власну трухлявість, ні про силу хвиль тієї ночі. Корабель точно не бажав смерті двом морякам і тепер лежав каменюкою в глибинах Ірландського моря, шкодуючи про скоєне. Думками Жос часто звертався до шхуни зі словами втіхи, відпускав старій гріхи. Чоловікові навіть здавалося, що човен, як і він сам, знайшов спочинок і там, на дні, розпочав нове життя — як і він сам у Парижі.

Натомість щодо прощення гріхів судновласнику не могло бути й мови.

— Ну ж бо, Жосе Ле Ґерне, — говорив той, плескаючи Жоса по плечу. — Ви ще років з десять поплаваєте на цій посудині. Він ще той велетень, а ви — його господар.

— «Норуа» став небезпечним, — уперто повторював Жос. — Його крутить, обшивка брижиться, люки трюмів — непевні. У сильний шторм я вже не ручатимуся за нього. І в шлюпці не одна щілина.

— Я знаю свої кораблі, капітане Ле Ґерне, — відповів судновласник суворішим тоном. — Якщо ви боїтеся «Норуа», то в мене є з десяток чоловіків, готових будь-якої хвилини замінити вас. Чоловіків не з полохливих, які не скиглять, наче якісь бюрократи, з приводу норм безпеки.

— А в мене є семеро хлопців на борту.

Судновласник загрозливо наблизив до Жоса своє масне обличчя.

— Якщо ви надумаєте, Жосе Ле Ґерне, піти плакатися до керівництва порту, то повірте мені — станете злидарем ще до того, як встигнете повернутися. І від Бреста [2] Брест — місто на заході Франції, супрефектура департаменту Фіністер. Це місто можна без перебільшення назвати головними морськими воротами Бретані. до Сен-Назера [3] Сен-Назер — місто на заході Франції, розташоване в гирлі річки Луари. не знайдете нікого, хто візьме вас до себе. Тож раджу добре подумати, капітане.

О так, Жос завжди шкодував про те, що так і не пришив цього типа на ранок після кораблетрощі, а вдовольнився ламанням кісток і нівеченням грудної клітки. От тільки хлопці з екіпажу всі разом тримали його. «Не ламай собі життя», — казали вони. Стримували його, не пускали. Не дали впорати судновласника і його посіпак, що викреслили Жоса зі своїх списків, коли він вийшов з в'язниці. У кожному барі він горлав про те, що дебелі капітанські дупи дають на лапу керівництву, і через це йому довелося назавжди попрощатися з торговим флотом. У кожному порту його гнали геть, тож одного ранку у вівторок Жос скочив на потяг Кемпер — Париж. І його, як і багатьох інших бретонців, викинуло на мілину на вокзалі Монпарнас. Утікачка-дружина і дев'ятеро поганців, яких варто вбити, лишилися позаду.

Побачивши перехрестя Едґара Кіне, Жос сховав давні образи якомога глибше у пам'ять і поклав собі надолужувати спізнення. Через усю цю мороку з кавовою гущею та війнами речей і людей він утратив щонайменше п'ятнадцять хвилин. А пунктуальність була ключовим елементом його роботи, тож він намагався стежити, щоби перший випуск його «живої газети» розпочинався рівно о восьмій тридцять, другий — о дванадцятій тридцять п'ять, а вечірній — о вісімнадцятій десять. Саме тоді збиралася найбільша аудиторія, а слухачі в цьому місті були надто квапливими, щоб витерпіти навіть найменше спізнення.

Жос зняв з дерева урну, яку підвішував туди на ніч, зав'язавши на подвійний булінь [4] Подвійний булінь — один з основних і найдавніших вузлів загального застосування. Іноді іменується «королем вузлів» за простоту й універсальність. і зафіксувавши замками від злодіїв. Цього ранку вона виявилася недуже важкою, тож капітан зможе швидко все посортувати. Легка усмішка сяйнула на його обличчі, коли він ніс коробку до комірчини за магазинчиком, яку він винаймав у Дамаса. Зосталися ще добрі хлопці на світі, як ось цей Дамас, що дає вам і ключ, і місце за столом і не боїться, що ви пограбуєте касу. Дамас, ото вже ім'я! Юнак тримав на майдані крамницю роликів, «Рол-Райдер», і давав Жосу прихисток. Там моряк спокійно готував свої випуски і не боявся потрапити під дощ. «Рол-Райдер», ото вже назва!

Жос відкрив урну — велику змайстровану власноруч дерев'яну скриньку, яку він назвав «Ван-де-Норуа II», на честь утраченого, але любого серцю корабля. Навряд чи рибальській шхуні дальнього плавання робило честь те, що її спадкоємицею стала дерев'яна скринька для листів у Парижі, але ж і скринька не проста. То була геніальна коробка, створена за геніальною ідеєю сім років тому. І саме вона дозволила Жосу знову зіп'ястися на ноги після трьох років роботи на консервному заводі, шести місяців на фабриці котушок і двох років безробіття. Геніальна ідея прийшла до нього грудневої ночі. Тоді, стискаючи склянку в одному з монпарнаських кафе, на три чверті заповненому осиротілими бретонцями, він почув предковічну луну свого краю. Один тип заговорив про Пон-л'Аббе [5] Пон-л'Аббе — муніципалітет у Франції, в регіоні Бретань, департамент Фіністер. , і саме тоді прапрадідусь Ле Ґерн, який народився в Локмар'ї 1832 року, вийшов з Жосової голови, щоби притулитися до стійки й привітатися з нащадком.

Читать дальше