Валерій Лапікура - Непосидючі покійнички

Здесь есть возможность читать онлайн «Валерій Лапікура - Непосидючі покійнички» весь текст электронной книги совершенно бесплатно (целиком полную версию без сокращений). В некоторых случаях можно слушать аудио, скачать через торрент в формате fb2 и присутствует краткое содержание. Город: Київ, Год выпуска: 2006, ISBN: 2006, Издательство: Нора-Друк, Жанр: Детектив, на украинском языке. Описание произведения, (предисловие) а так же отзывы посетителей доступны на портале библиотеки ЛибКат.

Непосидючі покійнички: краткое содержание, описание и аннотация

Предлагаем к чтению аннотацию, описание, краткое содержание или предисловие (зависит от того, что написал сам автор книги «Непосидючі покійнички»). Если вы не нашли необходимую информацию о книге — напишите в комментариях, мы постараемся отыскать её.

Відомі українські тележурналісти, а нині — науковці Валерій та Наталя Лапікури, широко знані своїми сенсаційними телевізійними проектами «Акценти», «Югославія, мертвий сезон», «Осінь політиків», продовжують дивувати своїх шанувальників.
У ваших руках третя книга багатотомного серіалу «Інспектор і кава». Автори визначили цей жанр, як детектив у стилі «ретро». Головний герой серіалу — капітан міліції Олекса Сирота — служив у Київському карному розшуку в 70-х роках вже минулого століття. Це були часи, коли чесний міліціонер перебував під жорстким контролем компартійних органів, прокуратури і кадебе. Прагнення реального прообразу героя бути порядним слідчим коштувало йому життя.

Непосидючі покійнички — читать онлайн бесплатно полную книгу (весь текст) целиком

Ниже представлен текст книги, разбитый по страницам. Система сохранения места последней прочитанной страницы, позволяет с удобством читать онлайн бесплатно книгу «Непосидючі покійнички», без необходимости каждый раз заново искать на чём Вы остановились. Поставьте закладку, и сможете в любой момент перейти на страницу, на которой закончили чтение.

Тёмная тема
Сбросить

Интервал:

Закладка:

Сделать

— Поясніть.

— Я не пам’ятаю за свої тридцять років служби, аби бандити самі викликали міліцію тільки для того, щоб постріляти по машині. Щось тут купи не тримається. Друге: нахабство. Всі, хто міг би робити саме ось так, або сидять, або давно вже на цвинтарі. На тому, де замість хрестів кілочки з номерами судових справ… новачки, одне слово.

— Надивилися імпортних фільмів, — відгукнувся замполіт, якому цього разу вдалося просочитися на нараду.

Тут уже я не витримав. І нагадав нахабі, що імпортні фільми відповідної тематики можна подивитися виключно на закритих переглядах: або в Будинку кіно, або в Клубі ЦК. Тут уже у замполіта руки затрусилися і він заткнувся до кінця наради. Генерал мене перебивати не став, тільки зиркнув вдячним поглядом. А потім запитав усе ж таки:

— У молодшого покоління є що-небудь, окрім підколок?

— Тільки те, товаришу генерал, що я вже казав. Таких злочинців можна лише вирахувати.

— А за якою формулою, дозвольте поцікавитися?

— В тому то й справа, що вони діють не за звичними схемами. Подивіться: таке враження, що їм байдуже, скільки грошей узяти, аби галасу було більше. У тій, першій, ощадкасі коту повернутися ніде. І грошей відповідно — на дві з половиною операції за день. Та ще й під самим носом у міліції і держбезпеки. Друга ощадкаса — теж не Ельдорадо. Ну, взяли пенсію, але загальна сума яка? Не варто було і димові шашки витрачати. Нарешті — зарплата, яку вони вихопили з-під самого носа у охорони. Там-таки поряд із тим «рафіком» стояли машини таких підприємств, що однією господарською сумкою зарплату не винесеш. Тисячі робітників, сотні тисяч карбованців! Бери — на вибір. А вони хапають… Ну, не артіль інвалідів, звичайно, але й не завод «Більшовик».

— І що з цього випливає, Сирота?

— Те, що це лише тренування. Як кажуть в армії, учбові навчання, в обстановці, максимально наближеній до бойової. Справжніх грошей вони ще не брали. Зате деяких правоохоронців, вибачайте за грубощі, взяли на понт. Пригадайте епізод у Дарниці. Що мобільна група робила? Заховалася під машину і давай стріляти на всі боки, як пацани з пукавок. То ще диво, що нікого зі сторонніх не зачепило.

— Хотів би вам заперечити, Сирота, — зітхнув Генерал, — але нічим.

— Спасибі на доброму слові, товаришу генерал.

— Нема за що. Коли надумаєте, де нам цих ганцихристів наступного разу чекати, знайдіть мене в будь-який час дня чи ночі.

Дивна річ — хоча всі наради у кабінетах начальників відбуваються у вузькому колі і зміст їх розголошенню не підлягає, однак чомусь все, про що там йшлося, негайно стає відомим всім у нашій Управі, включно з затриманими в капезе. Вже наступного дня я помітив, що колеги у коридорах та буфеті якось дивно позирають на мене. Така, бач, суміш цікавості і співчуття.

Романтично налаштовані бандити таки десь зачаїлися. Але Генерал мав рацію в головному — чекання рідко надає хорошого настрою. За якийсь час загалом привітне київське небо стало видаватися мені кепсько випраною ганчіркою, сигаретний дим тхнув прілим сіном, кава мала виразний присмак цвілі, а всі дівчата та молоді жінки, які траплялися мені на вулицях, були чомусь кривоногими і з сідницями до колін. От тоді нелюдським вольовим зусиллям я дійшов правильного висновку: допрацювався! І одразу стало легше. Все набуло реальних кольорів і обрисів — від неба до дівочих фігур.

Щось таке, або приблизно таке, переживали, напевне, всі київські сищики — від Полкана зі Старим до зеленого практиканта з вищої школи міліції. В ощадкасах і надалі слухняно парилася охорона в цивільному та формі, касири підприємств та організацій під’їжджали по зарплату під таким озброєним прикриттям, що вистачило б не на один острів Даманський, але наші гади-бандити таки й справді зачаїлися.

Першим не витримав Генерал. Воно й зрозуміло: саме його найбільше діставали ті, на Печерських пагорбах. Він викликав мене разом зі Старим і рубонув:

— Кажіть, що на черзі? Може, Держбанк на Жовтневій? Бо від цих інтелігентів усього можна чекати.

Прошу занести до протоколів та мемуарів — першим вжив термін «інтелігенти» не я, не Старий і навіть не Полкан, а сам начальник Управи. Важко сказати, що це було — озаріння, котре іноді навідує навіть найзабацаніших, чи специфічна лайка, але наш Шеф саме так і сказав.

— Ні, товаришу генерал, Держбанк вони брати не будуть. Хоча, напевне б, і змогли, якби не одна характерна особливість цієї установи.

— Що, надійна охорона?

Читать дальше
Тёмная тема
Сбросить

Интервал:

Закладка:

Сделать

Похожие книги на «Непосидючі покійнички»

Представляем Вашему вниманию похожие книги на «Непосидючі покійнички» списком для выбора. Мы отобрали схожую по названию и смыслу литературу в надежде предоставить читателям больше вариантов отыскать новые, интересные, ещё непрочитанные произведения.


Отзывы о книге «Непосидючі покійнички»

Обсуждение, отзывы о книге «Непосидючі покійнички» и просто собственные мнения читателей. Оставьте ваши комментарии, напишите, что Вы думаете о произведении, его смысле или главных героях. Укажите что конкретно понравилось, а что нет, и почему Вы так считаете.

x