Герт Нюквіст - Трава нічого не ховає

У панни Лунде звузилися очі, коли вона кинула швидкий погляд у бік Крістіана.

— А коли ви зрозуміли, панно Лунде, що мій брат для вас небезпечніш, ви спокійно вистрілили йому в спину, подбавши перед тим, щоб Люсі остання тримала в руках револьвер, як ви були подбали, щоб вона остання тримала в руках викрутку, якою ви орудували після того, як влаштували біля могили сцену боротьби, походивши там спочатку в черевиках Люсі, а тоді у своїх власних. Дайте мені сигарету.

Карл Юрген підвівся і простяг мені запалену сигарету. Я навіть не глянув на нього.

— У вас є ще одна риса, панно Лунде, ви жадібні. Ви не мали наміру ділитися з іншими тим, що прабабуся Лунде заховала на горищі. Гроші вам потрібні були тільки на одне: щоб стати такою, як ви тепер стали, — помолоділою і принадною. А чому? Я зараз вам поясню, панно Лунде…

Вона зіщулилась на стільці, але я так ненавидів її, що ладен був просто вбити..

— Певне, не дуже приємно весь час бути бідною родичкою?.. Не дуже приємно весь час їсти хліб з ласки своїх родичів, правда, панно Лунде? А ще, мабуть, гірше закохатися у свого гарного брата в перших, любити його і бачити, як він одружується раз… а потім одружується вдруге. Правда, панно Лунде? Ви сподівалися, що він «відкриє вас», як часто буває в оповіданнях, надрукованих в ілюстрованому журналі для жінок, сподівалися, що ви станете для нього жінкою його життя. Станете тоді, як усунете з дороги його другу дружину. Задля цього ви замовили напис на надгробку, бо він свідчив проти Люсі, а водночас втілював у собі вашу заповітну мрію — мрію про те, щоб полковник ніколи не одружувався. А він узяв та й одружився ще раз. Він не звертав на вас уваги, ви важили для нього не більше, ніж будь-яка річ у цьому будинку. Він одружився з Люсі, і ви залишилися в тому самісінькому становищі, що й були раніше. Річчю в цьому будинку! Ось хто ви, панно Лунде. Одна з речей у цьому будинку. Але з душею вбивці…

Вона вже опанувала себе й сиділа, як кам'яна статуя, гарна, бездушна кам'яна статуя.

— В інспектора Галла є докази, — мовила вона цілком спокійним голосом. — Докази проти Люсі.

Я зненавидів її ще дужче.

— Інспектор Галл в одному випадку навмисне сказав неправду, панно Лунде… — Я розумів, що вдаюся до методу гри в покер, але треба було спробувати. — На револьвері, з якого стріляли в мого брата, були тільки ледь помітні відбитки пальців Люсі, зате дуже чіткі відбитки ваших пальців.

— Неправда. Я була в ру…

Усе-таки я її вбив.

— Авжеж, ви були в рукавицях, панно Лунде. Це вже правда. Навіть якщо ви ніколи не вимовите цього слова, яке було у вас на язиці. Тепер я вас бачу наскрізь. Усі вас бачать наскрізь. Ви ніколи не признаєтесь ні в чому, отже інспектор Галл не зможе ув'язнити вас за два замахи на життя. Я вас обдурив, а ви піймалися. На револьвері виявлено тільки відбитки пальців Люсі.

Як недавно сказав Крістіан? Страшно дивитися, коли людина скидає маску й перестає бути людиною.

Це правда.

— Заарештуйте її! — верескнула панна Лунде. — Всі докази свідчать проти Люсі! Заарештуйте її, заберіть геть, я терпіти її не можу… шльондра… Як я її ненавиджу!..

У кімнаті нависла важка мовчанка.

Тоді полковник Лунде встав, присунув свій стілець до Того, де сиділа його дружина, і пригорнув її до себе рукою. А вона, як стомлена дитина, прихилила голову до його плеча.

— Ні, — сказав Карл Юрген. — Нема за що заарештовувати пані Люсі Лунде. Хай після всього цього вони з полковником Лунде поживуть нарешті спокійно.

— Я… я продам цей будинок… — сказав полковник Лунде. — Ми тут більше не житимемо, Люсі. Мабуть, ми зможемо тепер побудувати собі невеличкий будинок десь в іншому місці… Ми там житимемо самі, Люсі…

— І Вікторія з нами…

— Так, — мовив полковник Лунде. — Звичайно ж, і вона з нами…

— Заарештуйте її! — крикнула панна Лунде. — Заберіть її звідси геть! Замкніть її до в'язниці!..

— Нема за що, — ще раз сказав Карл Юрген.

— А докази! — крикнула вона.

— Є ще докази, які називаються непрямими, панно Лунде. І в цьому випадку всі вони свідчать проти вас. Але я не можу заарештувати вас на підставі цих доказів. Тому пропоную вам одне: забирайтеся з цього будинку. І забирайтеся негайно.

Вона пихато випнула підборіддя. Очі її палали ненавистю.

— А я й не думаю тут залишатися. Я їду. З власної волі. Кажіть собі що завгодно про мою жадібність, доценте Бакке. Але я хочу вам нагадати, що за законом я маю такі самі права на спадок своєї бабусі, як і полковник Лунде. Отже, коли майор Дамм поїде до Лондона, суму, яку він отримає за книжки, я прошу поділити надвоє й половину віддати мені, вирахувавши з неї половину тих грошей, що я отримала за «Гамлета». Я маю слушність, інспекторе Галл?