Эдуард Ростовцев - Остання роль

Працюючи над барельєфом «Спорт», Кравець приходив на стадіон, де тренувалися студенти інституту фізкультури, робив ескізи і незабаром познайомився там з Надею Мелещук. Надя згодилася позувати для одного з фрагментів барельєфа. У Миколи довго нічого не виходило — трудно було схопити, зафіксувати в усіх деталях мить, коли спортсменка стрибає через бар'єр. Допомогла Світлана. Прийшовши якось до сестри на стадіон, вона спочатку стежила збоку за марними зусиллями Наді й бородатого художника, щось сама наче малювала, а потім підступила до нього й подала кілька аркушів з ескізами: «Може, знадобиться?» Так вони познайомились. Кравець був просто вражений — і схожістю сестер, і зробленими нашвидкуруч малюнками. У Світлани було гостре око, вправна рука, непогана техніка. І ще те, чого не вистачало йому: тонкий художній смак, своє, оригінальне творче бачення і… спритність. Коли перший варіант барельєфа, більшість фрагментів якого він створив за її ескізами, забракували і Микола мало не рвав на собі волосся, Світлана тільки плечима здвигнула: «Полиш це діло на мене». Вона зустрілась із замовниками, поговорила, зрозуміла, що їм потрібно, і вже наступний варіант барельєфа прийняли. Ідею «Купальниці» і себе як модель для неї Світлана запропонувала сама. Кравець погодився не зразу — то була конкурсна робота, й він багато чим ризикував, але Світлана зуміла переконати його. «Купальниця» мала успіх, і Микола цілком довірився Світлані — її смаку, відчуттю. Вплив Світлани на наступні роботи Кравця був настільки очевидний, що казали, ніби то вона ліпить моделі скульптур його руками.

Одначе їхня творча спілка невдовзі розпалася. Світлана була надто гоноровита, щоб задовольнитись успіхам когось іншого, хай навіть зобов'язаного їй цим успіхом, її намір випробувати свої сили в кіно Микола сприйняв як зраду. Правда, розрив був поки що не остаточний: переїхавши в Київ, Світлана ще підтримувала зв'язок з ним — розшукувала потрібних людей, зав'язувала з ними стосунки, допомагала збувати його вироби… Одначе де було вже не те, і Микола майже рік не брався до серйозної роботи. А на початку минулого літа він подав на обговорення худради свою нову скульптуру — горельєф «Останній політ»: на тлі уламків розбитого літака смертельно поранений пілот силкується підвестися, відірвати від землі безживне тіло. Роботу гостро критикували: навіть приятелі Кравця звернули увагу на песимістичне трактування теми, підкреслення фізичного страждання, безнадії, приреченості. Кравець не погоджувався, сперечався до хрипоти і зрештою, ображений і сердитий, покинув худраду. Він взагалі сприймав будь-яку, навіть цілком доброзичливу критику дуже болісно, розцінював її не інакше, як образу, як підступ заздрісників.

Тепер же образа й гнів, здавалося, надовго заволоділи ним. Тим більше, що знаходилися люди, які, лестячи Кравцеві, ще більше підігрівали їх. Де ж таки — його, талановитого, можна сказати, видатного скульптора, не визнають, утискують! Йому співчували, давали поради, пропонували звернутися до тих, що могли б по-справжньому оцінити, допомогти.

А незабаром фотографія розкритикованого на худраді горельєфа, правда, вже під іншою назвою — «Повергнутий», з'явилась одночасно в кількох зарубіжних ілюстрованих журналах з явно тенденційними коментарями, що представляли Миколу Кравця як відомого радянського скульптора нового напрямку, митця, котрий зазнає утисків, — апологети соціалістичного реалізму не дають йому дороги.

Кравець відмовився пояснити, як ця фотографія з деякими подробицями засідання художньої ради попала в антирадянські видання. Одначе вдалось установити, що весною Микола познайомився з ділком від мистецтва, французом Гастоном Лаграном. Виникло припущення, що саме Лагран подав йому відповідну ідею чи навіть замовив «Повергнутого». Це припущення певною мірою підтверджується думкою колег Кравця, які твердять, що горельєф Микола створив за порівняно короткий час (почав десь наприкінці квітня, а вже на початку червня подав готовий виливок на розгляд художньої ради), що задумом твору він ні з ким не ділився, працював не в своїй майстерні, уникаючи цілком зрозумілої цікавості товаришів…

Отже, за кордон фотографія горельєфа попала не випадково. Кравець знав про це, не сумнівався, мабуть, що її там опублікують, давши відповідні коментарі, суть яких влаштовувала його.

— І останнє… — Білякевич закрив папку, яка лежала перед ним, подивився на господаря кабінету — прокурора області, потім на Онопрієнка та майора Якобчука і мовив далі: — За повідомленням відділу віз Управління внутрішніх справ області, подружжя Кравців звернулося з заявою про видачу їм дозволу на виїзд в Іспанію, куди їх запросила асоціація вільних художників, з якою тісно зв'язаний той самий Гастон Лагран, недавно випроваджений з Радянського Союзу за пособництво в контрабанді наркотиків.