Богомил Райнов - Інспектор і ніч. Бразільська мелодія

— Гаразд, гаразд, — кажу я. — Якщо ви серйозно замислились над цим, знайдуться люди, які вам допоможуть. Але про це — потім. А зараз давайте закінчимо справу. І ні в якім разі не забувайте мого попередження. Я повторюю запитання: чи носив Асенов при собі валюту, скільки й яку саме?

— Носив, — тихо відповідає Магда. — Цілу пачку доларів. Не знаю, скільки їх там було, але він мав цілу пачку банкнотів по сто доларів.

Жінка, втомлена й змучена, повністю капітулювала.

— Де він тримав ці долари?

— В гаманці… Коли зайшла мова про «Кореком», він витяг гаманця, показав мені пачку банкнотів і сказав: а може, каже, дати тобі сто доларів, щоб ти і їх розтринькала, хоч я й без того приношу тобі все необхідне… Не думайте, що Асенов був надто щедрий, мало того, що він не був щедрий, він ще й був дуже недовірливий і, перш ніж лягти спати, клав свій гаманець під подушку, наче я з тих, що нишпорять уночі по кишенях чоловіків і потім тікають.

— Хто ще знав про долари?

— Не маю поняття.

— Коєва!..

— Ну що «Коєва»? Може, про це знала й хазяйка, а може, й інші…

— Мене цікавить, кому про це казали ви!

— Здається, я одного разу прохопилася про це Філіпові, мовляв, в Асенова повно грошей, а я й досі ношу торішні сукні, та Філіп не звернув на це уваги.

— «Повно грошей» чи «повно доларів»?

— Можливо, я сказала «доларів», бо це було невдовзі після випадку з магазином «Кореком».

Ставлю ще кілька запитань, не так для того, щоб довідатися щось нове, як для того, щоб уточнити вже відомі мені деталі. Потім для годиться випиваю другу чарку коньяку й підводжусь. Жінка також встає. Вона не лише огрядна, а й висока на зріст, та зараз здається зовсім маленькою й безпорадною, — доросла людина з дитячим розумом.

— А тепер вислухайте мене, Магдо, й постарайтеся запам'ятати мої слова: якщо ви готові стати до роботи, можете повністю розраховувати на мене й на моїх колег. Але якщо ці добрі наміри — лише наслідок тимчасового страху, мушу вас застерегти: буде вам кепсько. Невже вам не набридли приниження й перед нами, й перед тими, з ким ви водитесь, і перед вашими близькими, які не бажають вас бачити? Невже ви не можете сказати собі: «Я теж людина й маю в собі сили жити, як людина»?

— Я це вже казала… — тихо мовить вона.

— Скажіть іще раз! Скажіть голосніше! Скажіть так, щоб ці слова запали вам у душу і більше ніколи не вилітали звідти! Якщо ви це зробите, в усьому іншому вам допоможуть.

І я поспішаю до виходу, щоб випередити черговий приступ плачу.

Плач — це добре, розмірковую я, спускаючись сходами. Плач очищає людину, кажу я собі, простуючи вечірньою вулицею. Погано лише, що деякі жінки, виплакавшись, вважають, що вони вже спокутували свої гріхи, очистились і тепер можуть знову починати все спочатку. А оскільки ніколи не можна почати з самого початку, вони починають звідти, звідки не треба — з брудних історій, за якими йдуть образливі пояснення, виселення й таке інше, поки не настає останній зрив… В даному разі, звичайно, не такий випадок.

На бульварі Вітоша в цей час ще багатолюдно. Люди йдуть у кіно або поспішають додому. Ліза, напевно, вже накрила в кухні стіл для вечері, поки її зразковий чоловік, який кинув курити, дивиться телевізор, якщо його не запрягли в господарські справи. А чим, власне, Магда гірша за Лізу? Трохи суворішу ізоляцію від поганого оточення, трохи більше сили волі, й та сама Магда могла б стати якщо не світилом інтелекту, то принаймні скромним світилом домашнього вогнища, доброю матір'ю й турботливою дружиною…

Мої думки урвав пронизливий свисток міліціонера: поринувши в думки, я переходив вулицю Алабін при червоному світлі. Нічого не вдієш: повертаюся назад і водночас одриваюся від морально-побутових проблем, щоб переключитися на розділ криміналістики, відомий під назвою «Розслідування вбивств».

І все-таки, які щасливі мої колеги з морально-побутового відділу! Виправні їхні пацієнти чи ні, але вони завжди в наявності.

Коли розв'язуєш задачу з підручника, можеш братися за неї з будь-якого кінця, випробувати сто різних варіантів, закреслювати й починати все спочатку, аж поки знайдеш правильну відповідь. Та коли маєш справу з живими людьми, найменше порушення послідовності, зайва поспішність можуть назавжди перешкодити з'ясуванню істини. Бо поки ти розв'язуєш свою задачу, злочинець так само б'ється над своєю — намагається проникнути в твої наміри, заплутати сліди, підсунути тобі фальшиві факти.